Олександр Терен. Новий Герой України чи Маркетинговий Проєкт?

Історії героїв, які відстоюють честь та свободу України, завжди вражають своєю силою та непохитністю. Проте є ті, чий шлях виділяється особливо, поєднуючи мужність, відданість і здатність перетворювати трагедію на натхнення для інших. Одним із таких є Олександр Терен, ветеран війни, який після втрати обох ніг не лише повернувся до активного життя, але й став голосом інклюзивності та змін у суспільстві.

Ця історія – не просто про подвиг. Це розповідь про незламність людини, яка відмовилась миритися з обмеженнями та створила нові можливості для себе й інших, змінюючи ставлення до інвалідності та долаючи стереотипи навіть у найважчі часи.

Олександр Будько — справжнє ім’я героя,  народився у 1996 році в місті Рівне. Про дитинство та юність Олександра відомо небагато, і це не дивно, адже він ніколи не був публічною особою, не брав участі в медійних заходах і не займався творчістю на кшталт репу.

Дитинство та юність майбутній солдат провів у рідному місті, але незадовго до початку повномасштабного вторгнення переїхав до столиці. У Києві він працював баристом та паралельно навчався на графічного дизайнера, плануючи долучитися до ІТ-спільноти. Проте його життя кардинально змінилося 24 лютого 2022 року, коли російська федерація почала повномасштабну війну, прорвавши кордони України. У свій останній робочий день у кав’ярні Олександр спакував речі, допоміг своїй дівчині виїхати зі столиці, а сам повернувся до Києва та вирушив до місцевого військкомату.

Там йому запропонували службу в так званих «ІТ-військах». Однак це не відповідало бажанням Олександра, який прагнув брати участь у бойових діях. Причиною такого рішення була його непридатність до безпосередніх військових завдань через проблеми з ногами. Проте Олександр, маючи достатню мотивацію, знайшов альтернативу та вступив до добровольчих формувань, які виконували завдання з охорони об’єктів у тилу й стримували ворожий наступ підручними засобами. Але й така діяльність не задовольняла його прагнення потрапити у самий вир подій.

Згодом Олександр отримав шанс долучитися до бойових дій. Його зарахували до 49-го окремого стрілецького батальйону «Карпатська Січ», а згодом призначили командиром взводу вогневої підтримки, тобто мінометників. Саме тоді він отримав позивний «Терен».

Як це часто буває в армії, взвод Терена потрапив на позиції не одразу, а лише 19 травня. І сталося це завдяки досить цікавому випадку. Іронія полягала в тому, що під час передислокації зламався транспорт, і Олександр міг так і не дістатися до лінії фронту. Проте його підібрав особистим авто командир і доставив до міста дислокації. З травня по серпень новоспечений солдат, який уже став командиром взводу, служив на позиціях у Харківському напрямку, поки не отримав важких поранень.

Під час Слобожанського контрнаступу Олександр із групою бійців зайняв нові позиції, де вони вирішили трохи перепочити. Ворожий обстріл застав його уві сні, коли він, не очікуючи обстрілу, зняв екіпірування й відпочивав у укріпленнях. Снаряд ворога влучив майже прямо в Олександра, засипавши його землею й придавивши старими дверима, що були частиною укріплення. Ці двері, як не дивно, врятували йому життя, не давши бути похованим заживо.

Проте із кінцівками все було дуже складно. Коли побратими відкопали Олександра й надали першу допомогу, стало зрозуміло, що одна нога була повністю понівечена, а на іншій відірвало стопу. Хоча спершу все виглядало не так критично, ситуація швидко погіршилася. Олександра евакуювали до найближчого селища Барвінкове, де провели ампутацію першої ноги, точніше того, що від неї залишилося. Пізніше його перевезли спочатку до Харкова, а згодом до Полтави. У Полтаві лікарі ухвалили рішення ампутувати і другу ногу, тканини якої почали відмирати.

Залишившись без ніг, Олександр, на диво, не втратив оптимізму. Переїхавши до Києва на реабілітацію, він одразу взявся опановувати протези та навчатися пересуватися на них. Що цікаво, вперше на штучні ноги він став уже через три місяці після ампутації. Це вважається неймовірним досягненням, адже зазвичай адаптація до протезів займає роки, навіть у разі втрати лише однієї кінцівки. Завдяки своєму ентузіазму й бажанню повернутися до нормального життя Олександр не тільки пристосувався до нових реалій, а й вирішив довести всьому світу, що може жити навіть краще, ніж до поранення.

Першим великим кроком стало подання заявки на участь в Іграх Нескорених 2023 року. Для цього були потрібні спеціальні спортивні протези, що привело Олександра до США, де одна з організацій займалася реабілітацією ветеранів. У результаті він отримав дві додаткові пари протезів: одні для бігу, інші для занять кросфітом. І тут почалося! Участь в Іграх Нескорених із бронзовою медаллю з плавання, баскетбольні змагання, благодійні забіги, а навіть зйомки у музичних кліпах — Олександр показав, що для нього немає нічого неможливого.

Попри всі труднощі, він не втратив почуття гумору. Олександр часто жартує: «До війни у мене було дві хворі ноги, а тепер маю штучні, але аж шість!»

Паралельно з реабілітацією Олександр зіткнувся з реаліями життя людей з інвалідністю в Україні. Ще перебуваючи у візку, він усвідомив, наскільки складно пересуватися навіть у самому серці Києва. Майже всі кафе та ресторани мали сходи, які робили вхід для людини на візку практично неможливим. Це неабияк обурювало Олександра, і він вирішив привернути увагу до цієї проблеми, створивши власне тревел-шоу на YouTube під назвою «Відвал ніг».

Суть проєкту була простою: показати реальний стан інклюзивності в містах України. Для цього Олександр залучав до своїх випусків відомих людей, а іноді навіть пропонував мерам міст сісти у візок і особисто відчути, наскільки складно пересуватися в нинішніх умовах. Хоча швидких змін очікувати не доводилося через обмежені бюджети та фінансування, проєкт започаткував тренд на безбар’єрність. «Відвал ніг» став не лише важливим соціальним проєктом, але й цікавим внеском українського контенту на YouTube.

Проте Олександр не зупинився лише на громадській діяльності. Він також написав книгу під назвою «Історія впертого чоловіка», у якій поділився своїм шляхом, труднощами та досягненнями, надихаючи інших не здаватися перед життєвими викликами.

По суті, ця книга є автобіографією, написаною на основі подій повномасштабного вторгнення. Вона сповнена ноток гумору та самоіронії, що притаманні Олександру — герою цього випуску. Книга вийшла восени 2023 року й здобула популярність серед читачів і шанувальників колишнього бійця. Вона досі добре продається, а сам Олександр уже анонсував написання другої частини, хоча дату виходу поки не розголошував.

Якщо вам здається, що поєднувати спорт, громадську діяльність, створення контенту на YouTube і написання книг — це вже більше, ніж достатньо, особливо без двох ніг, то ви помиляєтеся. У липні 2023 року Олександр Терен взяв участь у хореографічній постановці «Жезаль». Колишній боєць ЗСУ, не маючи обох кінцівок, вирушив до Каліфорнії, щоб виступити на сцені разом із балетною трупою.

Цей крок став ще одним доказом того, що Олександр Терен не лише доводить самому собі, а й показує всьому світу: навіть із найважчими травмами можна жити повноцінно, не втрачати оптимізму та змінювати суспільство на краще.

Протягом 2023 року Олександр також пережив особисті зміни — він розійшовся зі своєю дівчиною. І саме цей момент, здається, став нагодою для команди телеканалу СТБ. Враховуючи, що канал під час війни випускав лише «Супермаму», яка ще якось відповідала вимогам часу, їхній легендарний проєкт «Холостяк» залишався поза актуальністю.

Найгідніші представники чоловічої статі у промислових масштабах борються проти російської агресії, знищуючи ворога. Але якщо взяти відомого ветерана з важким пораненням, чудовим почуттям гумору та всебічним розвитком, усе починає виглядати значно цікавіше. Участь Олександра у такому масштабному проєкті відкриває йому доступ до багатомільйонної аудиторії, дозволяючи привернути увагу до проблем інклюзивності в Україні. Це вигідно всім сторонам.

Скоріш за все, саме так виглядали перемовини між редакторами каналу СТБ та Олександром. Згодом команда швидко розпочала зйомки, і вже перший епізод нового сезону побачив світ. Особисто я не подужав переглянути весь епізод, бо хто в здоровому глузді дивитиметься сім годин такого шоу? Якщо абстрагуватися від контексту та учасників, «Холостяк» залишається дуже специфічним форматом, орієнтованим на потішення его однієї людини.

Але цього разу ситуація зовсім інша. У центрі уваги перебуває людина, яка справді заслуговує на таку повагу. Тому стежимо за подіями, підтримуємо учасниць і не забуваємо, що війна в країні триває. Хто ж, зрештою, такий Олександр Терен? Кожна епоха народжує своїх героїв і ветеранів. Ми живемо у складні часи, і участь інклюзивних героїв у найрейтинговіших шоу є дуже знаковою.

Так, успішних і багатих чоловіків на Ferrari замінили реальні герої з фронту російсько-української війни. І це логічно та справедливо. Водночас ідеалізувати Олександра не варто, адже згодом можуть розкритися деякі його погляди, які не всі поділяють. Проте це не зменшує його заслуг. Як мінімум, Олександр Будько, він же Терен, заслуговує на шану й повагу за свою громадянську позицію та дії. Що буде далі в його житті — передбачити важко. Цілком можливо, що його шлях приведе до політики. Чи буде це корисно і що з того вийде, покаже лише час.

Олександр Терен — це більше, ніж просто герой війни. Він став живим викликом для суспільства, яке досі не готове прийняти інклюзивність як норму. Його досягнення, від спортивних перемог до участі у найпопулярнішому реаліті-шоу країни, — це не лише про особисту силу, а й про те, як далеко ми, як нація, готові піти, щоб визнати нову реальність. Але постає питання: чи готове українське суспільство перестати лише аплодувати і почати діяти? Чи стане «зірковий» статус Олександра реальним важелем для змін, чи залишиться ще однією історією, яку швидко забудуть, як тільки спаде хвиля хайпу? Герої народжуються у найтемніші часи, але їхній вплив залежить від нас із вами. То чи не час уже припинити ховатися за зручними стереотипами і визнати, що новий тип героїв, таких як Терен, — це і є майбутнє України?