Дата народження: 26 липня 1978 року.
Місце народження: Київ, Україна.
Освіта: Закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка, юридичний факультет (2000 рік). Доктор юридичних наук.
Професійна діяльність: Адвокат, професор кафедри фінансового права КНУ імені Тараса Шевченка.
Політична діяльність: Народний депутат України IX скликання від партії «Слуга народу», голова Комітету Верховної Ради з питань фінансів, податкової та митної політики.
Наукова діяльність: Автор численних наукових публікацій з питань фінансового та податкового права.
Сімейний стан: Одружений, має двох дітей.
Данило Гетьманцев — один із найвпливовіших і водночас найбільш суперечливих політиків сучасної України. Його ім’я стало символом податкових реформ, які, на думку багатьох, більше шкодять, ніж допомагають бізнесу. Але чи насправді він реформатор, чи звичайний бюрократ із тіньовим минулим? Хто він: стратег державного апарату чи людина, яка під прикриттям реформ збагачує себе та свою команду?
Щоб зрозуміти, ким є Данило Гетьманцев насправді, потрібно заглибитися в його біографію, політичну діяльність та сумнівні епізоди минулого, які стали основою численних звинувачень.
Народившись у Києві в 1978 році, Данило Гетьманцев із самого дитинства мав усі шанси на успішну кар’єру. Він навчався в Українському гуманітарному ліцеї при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. У 1995 році вступив на юридичний факультет цього ж університету. Родина Гетьманцева, ймовірно, мала добрі фінансові можливості, адже на початку 2000-х юридична освіта вважалася однією з найпрестижніших. На той час юридичний факультет був символом успіху та перспектив. Гетьманцев закінчив університет з відзнакою і до 2006 року працював у рідній альма-матер на посаді асистента.
Деякі медіа стверджують, що ще в студентські роки Данило Гетьманцев разом із друзями заснував компанію під назвою «Молодь Спорт Лото», відому завдяки лотереї «Лото-Забава». Сам Гетьманцев в інтерв’ю «Економічній правді» частково підтвердив свій зв’язок з гральним бізнесом, зазначивши, що працював юристом у компанії МСЛ під час її приватизації та отримав 0,02% від статутного капіталу.
Викладачем в університеті майбутнього податківця запам’ятали як дуже принципового та жорсткого. Студенти часто скаржилися на його непохитність у прийнятті рішень. У 2003 році, паралельно з викладанням, Гетманцев заснував власну невеличку фірму з юридичної консультації, оскільки повноцінною адвокатською діяльністю займатися йому ще не можна було через брак відповідної освіти.
Компанія отримала назву «Юрімекс», і це фактично стало початком великого бізнесу Гетманцева, який згодом виріс до значних масштабів. У 2004 році Данило Олександрович захистив ступінь кандидата юридичних наук та отримав право займатися адвокатською діяльністю. Попри це, він не покинув викладання в університеті й через два роки продовжив навчати студентів уже в ролі доцента кафедри конституційного та адміністративного права.
На початку 2000-х Гетманцев познайомився з Володимиром Сівковичем і став його помічником-консультантом на громадських засадах. Цей факт виглядав непомітним, але Сівкович виявився одіозною постаттю — політиком із Партії регіонів, який у 2014 році втік до Росії. Пізніше було доведено, що він очолював агентурну мережу російських спецслужб, яка проникала в українські політичні верхівки.
Гетманцев, за його словами, нібито нічого не знав про діяльність Сівковича й працював для нього виключно як консультант у юридичних питаннях. Коли журналісти запитали Гетманцева про характер їхньої співпраці, він відповів, що знав Сівковича лише поверхово й назвав ці обвинувачення брехнею та провокацією.
Проте журналісти «Цензор.Нет» виявили, що Гетманцев надавав юридичну допомогу компаніям, пов’язаним із Сівковичем, які напряму співпрацювали з російськими структурами. Зокрема, ці компанії займалися авіаперевезеннями російських бойовиків у гарячі точки світу. Усе це стало відомо у 2014 році, коли почалася російсько-українська війна.
Чи позначилося це якось на Данилові Гетьманцеві? Очевидно, що ні. Адже він жодним чином не був прямо пов’язаний із політикою. Гетьманцев у цей час займався власними справами, зокрема, перереєстрацією бізнесу в окупованому Криму під російську юрисдикцію. Саме так теперішній головний податківець країни у 2014 році сплачував податки до бюджету агресора. Його готельний комплекс під назвою Ripario був перереєстрований компанією “Юрімекс” у Російській Федерації. Крім того, того ж 2014 року дві дорожні фірми, інтереси яких особисто представляв Гетьманцев і які отримували контракти від “УкрАвтодору” на майже 1,5 мільярда гривень, несподівано припинили функціонувати, а їхній директор утік до Росії. Згодом власником цих фірм стала майже 90-річна бабуся Гетьманцева. Пізніше нехитрим способом підприємства були передані у власність юристки тієї ж компанії “Юрімекс”.
У 2016 році Данило Гетьманцев брав участь у конкурсі на посаду судді касаційного суду, але не пройшов за його результатами. Гетьманцев написав близько десятка науково-практичних посібників з банківського права, оподаткування, юридичної відповідальності та адвокатської діяльності. І ці праці, на відміну від “досліджень” Януковича, є реальними книгами. Більше того, деякі з них мають популярність у його рідному університеті, де він викладав. Ймовірно, саме це стало причиною, чому у 2019 році такого одіозного персонажа взяли до команди “Слуги народу”. Йому дали 20-те місце у виборчому списку. Як інакше це можна пояснити? Насправді критерії лежать на поверхні. У партії “Слуга народу” тоді діяв так званий соціальний ліфт, де основними вимогами для потрапляння до списків була відсутність політичного бекграунду. А роль помічника депутата вважалася не надто серйозною. Водночас партія ігнорувала відсутність проукраїнської позиції своїх членів. Команда “Слуги народу” одразу позиціонувала Гетьманцева як майбутнього головного податківця. І щойно він отримав владу, безкомпромісно приступив до виконання своїх обов’язків, які передбачали максимальний тиск на бізнес.
Це майже спричинило чергову революцію, адже суттєво обмежили права ФОПів, а податкова система почала нагадувати більше репресивну машину, ніж апарат для збору податків. До невдоволення додалася відверта “ватна” позиція Данила Гетьманцева. Він відмовлявся спілкуватися українською мовою, вів свої соціальні мережі російською та цитував ворожі телеграм-канали, що транслювали московську пропаганду.
Данило Гетьманцев виступав проти закону про декомунізацію, демонструючи неоднозначне ставлення до процесу розриву з радянським минулим. Очікувано, він також висловлював невдоволення законом про мову. Під час голосування в парламенті щодо визнання Революції Гідності одним із ключових етапів державотворення Гетьманцев відмовився підтримати рішення, не натиснувши кнопку “за”. Коли в Україні було закрито медіаресурси, пов’язані з Медведчуком, він одним із перших заговорив про “придушення свободи слова”.
“Оподаткування ― це мистецтво общипувати гусака так, щоб він не кричав.” – Данило Гетьманцев в інтерв`ю українському інтернет-виданню “Бабель”.
У розпал бойових дій у медіа з’явилася інформація про податкові перевірки бізнесу. Великі компанії, такі як “Нова Пошта”, “Аякс”, “Міст Груп” та інші, звернулися до Верховної Ради із проханням не впроваджувати змін у податковій політиці. Ситуація і так була критичною: бізнеси ледве трималися на плаву, а нові перевірки могли лише погіршити стан справ. Попри всю критику, Данило Гетьманцев досі обіймає свою посаду. Нещодавно вступив у дію закон про підвищення податків, який викликав значний резонанс у суспільстві.
Що стосується цього рішення, воно викликає неоднозначні думки. З одного боку, в умовах війни та з бюджетним дефіцитом, який можна порівняти з площею Київської області, підвищення військового збору є логічним. З іншого боку, багато хто вважає, що цей крок було здійснено занадто пізно.
Залишається відкритим питання, чи правильний баланс було знайдено. Тим часом з’являються чутки, що Гетьманцев може бути завербованим агентом ФСБ, хоча, найімовірніше, це лише спекуляції. Попри свою минулу роботу з Володимиром Сівковичем, звинувачення у зраді не мають під собою вагомих доказів.
Проте, коли аналізуєш біографію Данила Гетьманцева, не можна не помітити цілу низку рішень та заяв, які викликають обурення суспільства. Інколи важко залишатися об’єктивним, розглядаючи особу, яку так часто пов’язують із антиукраїнськими тенденціями. Хто ж насправді Данило Гетьманцев? Відповідь на це питання залишається відкритою, і лише час покаже, чи виправдає він сподівання своїх критиків та прихильників.
Україна потребує лідерів, які не лише декларують реформи, а й чесно їх втілюють. На жаль, історія Гетьманцева поки що більше нагадує сюжет для детективного роману, ніж приклад успішного реформатора.
