Віталій Кличко: від чемпіона світу до політичного гравця

Його ім’я вписане в історію світового боксу золотими літерами, а його цитати стали народними мемами. Він бився з легендами рингу, пережив зради і випробування, а потім відправився на новий бій – за Київ і його майбутнє. Успішний спортсмен, політик, реформатор чи випадковий гравець у великій грі? Шлях Віталія Кличка – це історія амбіцій, перемог, падінь і несподіваних поворотів, які не залишають байдужими ні прихильників, ні критиків. Що стоїть за кар’єрою легендарного боксера, якого доля привела на політичний ринг? Відповідь – у нашій статті.

Віталій Володимирович Кличко народився 19 липня 1971 року в селі Біловодське Чуйської області, що на той час входила до складу Киргизької РСР. Хоча місцем його народження є Киргизстан, рід Кличків має українське походження. Його предки походять із Черкащини, зокрема містечка Сміла, яке раніше входило до Київської області. По одній лінії родина має козацьке коріння, а по іншій — частково єврейське. Відомо, що прадід Віталія загинув у гетто під час Другої світової війни, а інші родичі стали жертвами сталінських репресій та Голодомору. Батько Віталія, Володимир Радіонович Кличко, народився в Казахській РСР, куди було виселено частину родини. Попри важкі випробування, він обрав військову кар’єру, закінчив льотне училище й надалі служив у різних республіках СРСР. Через специфіку військової служби сім’я Кличків часто змінювала місце проживання, і на момент народження Віталія вони перебували в Киргизії. Там же згодом народився і його молодший брат Володимир. Вихованням дітей переважно займалася їхня мати — Надія Ульянова, яка працювала вчителькою. У 1980 році родина переїхала до Чехословаччини, у містечко Мімонь, а через чотири роки повернулася в Україну. Саме тут Віталій провів свої підліткові роки, фактично на історичній батьківщині своєї родини. У середині 1980-х років, коли йому було 14, значного поширення в СРСР набули східні єдиноборства, що стало поштовхом до його захоплення бойовими мистецтвами.

Віталій Кличко захоплюється новими видами спорту — боксом і кікбоксингом. Ще навчаючись у школі, він починає брати участь у змаганнях і демонструє вражаючі результати. Здобувши чотири титули чемпіона світу з кікбоксингу, він провів загалом 35 поєдинків, із яких 34 завершив перемогою. У 1988 році Віталій Кличко закінчує загальноосвітню середню школу №69 у Києві, а вже наступного року його призивають до армії. Строкову службу він проходить в Умані у складі повітряних сил, фактично повторюючи шлях батька. Після повернення з армії вступає до Переяслав-Хмельницького педагогічного університету. На початку 1990-х років кікбоксинг починає втрачати популярність, тоді як інтерес до боксу, зокрема завдяки яскравим виступам Майка Тайсона, стрімко зростає. Брати Клички також вирішують зосередитися на класичному боксі. Їхнім першим спонсором став Віктор Рибалко, відомий у кримінальних колах Києва на прізвисько “Рибка”. Це було типовим явищем для того часу, коли перспективних спортсменів фінансували представники тіньового світу через відсутність інших джерел підтримки. Самі брати Клички воліють не згадувати цей період свого життя.

Зв’язки з кримінальним авторитетом Віктором Рибалком, а точніше з його бізнес-партнером та одним із перших українських олігархів Ігорем Бакаєм, стали значним поштовхом у кар’єрі Віталія та його молодшого брата. Існують чутки про їхню причетність до бандитизму та рекету на початку 1990-х, проте жодних підтверджених фактів щодо цього немає. Водночас, за словами їхнього тодішнього тренера Володимира Золотарьова, брати неодноразово зверталися до нього за порадами щодо майбутнього. У ті роки їм пропонували різні кримінальні схеми з великими фінансовими вигодами. Через складну економічну ситуацію Віталій, за деякими свідченнями, серйозно розглядав одну з таких пропозицій. Однак, завдяки настановам тренера, в останній момент відмовився. Незважаючи на фінансові труднощі, період з 1991 по 1996 роки став успішним для його спортивної кар’єри: у аматорському боксі він провів 95 поєдинків, здобувши 80 перемог.

У 1995 році Віталій Кличко закінчив університет і отримав диплом викладача фізичного виховання. Вже наступного року, за сприяння Ігоря Бакая, він мав взяти участь в Олімпійських іграх 1996 року. Однак допінг-тест перед змаганнями виявив заборонені речовини в його організмі, що призвело до відсторонення від участі. Цей інцидент залишився поза гучними скандалами, а місце Віталія в збірній зайняв його брат Володимир, який у підсумку здобув золоту медаль. Ніхто не звернув уваги на зміну складу збірної. Після тріумфу Володимира Кличка на Олімпійських іграх 1996 року та загалом успішних результатів в аматорському боксі брати розуміли, що для подальшого розвитку їм потрібно виходити на світовий рівень у професійному спорті. Того ж року вони підписали контракт із німецькою промоутерською компанією Universum Box Promotion, що стало ключовим кроком у їхній кар’єрі. Цей перехід, як і раніше, відбувався за підтримки Віктора Рибалка. Компанія забезпечила їм роботу з досвідченим тренером Фріцом Здунеком, який відіграв визначальну роль у становленні Кличків як зірок світового боксу. Саме під його керівництвом Віталій зробив перші кроки у професійному ринзі, і вже у 1998 році, у віці 26 років, здобув свій перший значний титул — інтерконтинентального чемпіона за версією WBO.

Завдяки своїй домінантній техніці Віталій Кличко увійшов до Книги рекордів Гіннеса як перший чемпіон, що виграв 26 поєдинків із найменшими витратами часу. Паралельно з кар’єрою у професійному боксі він продовжував навчання — у 1996 році вступив до аспірантури Київського педагогічного університету імені Михайла Драгоманова. Ще до завершення навчання в аспірантурі, у 1999 році, Віталій Кличко здобув титул чемпіона світу у важкій вазі. Однак на початку нового тисячоліття він втратив чемпіонський статус, поступившись у бою американському боксеру Крісу Берду. Це стало першою поразкою у його професійній кар’єрі. Як з’ясувалося згодом, під час поєдинку Кличко отримав травму плеча, що вимагало хірургічного втручання. Після операції він пів року не виходив на ринг, зосередившись на реабілітації. Повернення Віталія Кличка стало тріумфальним — він не лише відновив форму, а й продемонстрував значний прогрес у своїй техніці. Попри те, що багато експертів відзначали його не найвищий рівень технічної підготовки, він компенсував це фізичними габаритами, стратегічним підходом до боїв та витривалістю. Кличко-старший зарекомендував себе як тактично грамотний і зважений боксер.

Популярний сатиричний образ, створений у шоу «95 Квартал», сформував у суспільстві хибне уявлення про Віталія як непересічного інтелектуала. Однак, його досягнення доводять протилежне. У 2000 році він захистив кандидатську дисертацію на тему «Методика визначення якостей боксерів у системі багатоетапного спортивного відбору», що стало ще одним підтвердженням його серйозного підходу до спорту. Кар’єра Віталія Кличка розвивалася стрімко, і одним із найбільш знакових моментів став 2003 рік — рік легендарного поєдинку проти британсько-канадського боксера Леннокса Льюїса. Поєдинок було зупинено у шостому раунді через сильне розсічення над оком Віталія Кличка, а перемогу присудили Ленноксу Льюїсу. На той момент Кличко лідирував за очками, що зробило результат бою суперечливим. У майбутніх інтерв’ю Віталій згадував, що рвався продовжувати бій, однак, переглянувши кадри зі сторони, визнав правильність рішення суддів і гідно прийняв технічну поразку. Леннокс Льюїс після цього легендарного поєдинку завершив кар’єру, залишившись непереможеним, а Віталій Кличко здобув світову популярність, яка виходила далеко за межі боксерського рингу. У 2004 році він знову став чемпіоном світу, здолавши Коррі Сандерса — боксера, який до того переміг його молодшого брата Володимира. Таким чином, Віталій не лише повернув чемпіонський титул, а й фактично взяв реванш за сім’ю.

До 2004 року він переважно проживав за межами України і не виявляв значної зацікавленості у внутрішньополітичних процесах. Винятком була підтримка окремих осіб, зокрема Ігоря Бакая, який у 2002 році балотувався до Верховної Ради. Тоді Кличко називав його своїм другом, хоча, швидше за все, це була своєрідна данина подяки першому спонсору, який свого часу допоміг йому на початку кар’єри. Все змінилося під час Помаранчевої революції. Неочікувано для багатьох Віталій Кличко повернувся до України, активно підтримав протестувальників і відкрито заявив про свою прихильність до демократії та західних цінностей. У цьому не було нічого дивного — проживши кілька років за кордоном, він на власному досвіді відчув переваги сформованої демократичної системи. Водночас Україна перебувала у стані, який можна охарактеризувати як період постдиктаторської турбулентності. Саме в цей час Віталій Кличко почав замислюватися про власну кар’єру поза межами рингу, обравши для себе нову арену, де теж не бракує конфліктів — українську політику. Попри відсутність досвіду та розуміння політичних процесів, він мав значну впізнаваність і популярність серед населення. Певні труднощі виникли з володінням українською мовою, однак на той час це не стало перешкодою. Багато мемів про Кличка виникло саме через мовні помилки, які нагадували рівень володіння державною мовою, характерний для деяких політиків тієї епохи. Втім, варто відзначити, що нині мер Києва значно покращив свою українську, і його риторика стала значно впевненішою.

У 2005 році, після подій Майдану та завдяки знайомству з одним із лідерів протесту Володимиром Бондаренком, Віталій Кличко заснував власний політичний проект — партію «УДАР» (Український Демократичний Альянс за Реформи). Спочатку політична сила мала назву «Нова країна», а сам Кличко вперше спробував балотуватися на посаду мера Києва. Участь у виборах мера Києва 2006 року Віталій Кличко брав ще не від власної партії, а як представник блоку «Пора-ПРП». Його головним суперником вважався чинний на той час мер Олександр Омельченко, що було доволі іронічно, адже ще на початку 2000-х Кличко відкрито підтримував його та навіть отримав за це квартиру в столиці. Проте обох кандидатів випередив несподіваний переможець — Леонід Черновецький, відомий своїми популістськими методами та зосередженістю на пенсіонерах, що принесло йому прізвисько «Льоня Космос». Його передвиборча кампанія була побудована на підкупі виборців і гучних обіцянках, що забезпечило йому перемогу. Це рішення виборців призвело до того, що Київ очолила одна з найбільш корумпованих політичних фігур, яка згодом стала мемним персонажем. Того ж року Кличко намагався пройти до Верховної Ради, але його політична сила не подолала 3-відсотковий бар’єр. Здобувши перший політичний досвід, він у 2008 році знову балотувався на посаду мера Києва, однак посів лише третє місце, отримавши 18% голосів. Проте його партія змогла пройти до Київської міської ради, і Віталій Кличко вперше став депутатом. Того ж року він оголосив про повернення у великий бокс, поєднуючи депутатську діяльність із виступами на професійному рингу. Водночас перебування у міській раді дозволило йому здобути найцінніше — політичний досвід, який відіграв вирішальну роль у його подальшій кар’єрі.

У 2010 році Віталій Кличко розпочав активну підготовку до виборів до Верховної Ради. Його партія «УДАР» стала однією з найбільш опозиційних до правлячої Партії регіонів та президента Віктора Януковича, беручи участь у численних акціях протесту. Основними причинами такого протистояння були корупційні схеми в Київській міській раді, незаконна забудова столиці та просування скандальних законопроєктів, які обмежували громадянські свободи. У 2012 році Кличко провів свій останній бій у професійному боксі, після чого остаточно зосередився на політичній діяльності. Того ж року він вперше вступив у фізичне протистояння не на ринзі, а на вулиці — під час протесту проти закону про мови. Під час спроби не допустити Віктора Януковича на пресконференцію в Українському домі Віталій Кличко зазнав атаки сльозогінним газом. Фотографії цього інциденту миттєво розійшлися у світових ЗМІ, а сам Кличко став одним із лідерів опозиції до проросійського режиму Януковича. Політична активність принесла перші значні успіхи: восени 2012 року партія «УДАР» пройшла до Верховної Ради, отримавши 42 мандати.

У 2013 році Кличко оголосив про намір балотуватися на президентських виборах 2015 року. Однак подальші події змінили його плани. Революція Гідності, яка розпочалася в листопаді 2013 року, не стала для Кличка несподіванкою, оскільки він уже мав досвід участі в протестах. Разом з Олегом Тягнибоком та Арсенієм Яценюком він став одним із координаторів Євромайдану, що визначило його подальшу політичну кар’єру. Популярність серед учасників протестів Віталій Кличко здобув не завдяки виступам на сцені, які давалися йому не завжди вдало, а через безпосередню участь у подіях на Майдані. Він постійно перебував серед мітингувальників, брав участь у протистояннях із «Беркутом» та неодноразово доводив свою прихильність ідеалам революції. На тлі такої активності його рейтинги як потенційного кандидата в президенти зростали стрімко, і соціологічні опитування давали йому реальні шанси очолити країну.

Проте після перемоги Євромайдану Віталій Кличко несподівано зняв свою кандидатуру на користь Петра Порошенка. За деякими даними, це рішення стало результатом кулуарних домовленостей в Австрії, де впливовий олігарх Дмитро Фірташ разом із Порошенком переконали Кличка поступитися більш досвідченому політику. Сам Кличко погодився, утворивши політичний союз із «Блоком Петра Порошенка» (БПП). Варто зазначити, що інформація про ці домовленості не має офіційного підтвердження — її поширювали деякі ЗМІ, однак жодних документальних доказів чи відеозаписів не існує, окрім кадрів, на яких політики заходять до будівлі. Факт залишається фактом: попри високі президентські рейтинги, Віталій Кличко зняв свою кандидатуру з виборів та втретє спробував обійняти посаду мера Києва, до якої прагнув протягом усієї політичної кар’єри. Віталію Кличку нарешті вдалося здобути посаду мера Києва. Кличко здобув значну підтримку серед киян завдяки масштабним інфраструктурним проєктам: будівництву нових транспортних розв’язок, відкриттю станції метро «Виноградар», реконструкції сотень парків та створенню пішохідно-велосипедного мосту, який навіть витримав удар російської ракети. Але його каденція супроводжувалася хаотичною забудовою міста та завищеними кошторисами деяких проєктів, таких як реконструкція Шулявського мосту.

Окрему увагу варто приділити мемам, які стали невід’ємною частиною його політичного образу. Його цитати як мера Києва давно увійшли в народну творчість. Сам Кличко не уникав самоіронії: у 2020 році він навіть випустив збірку своїх найвідоміших висловлювань, яку можна було придбати біля Київської міської державної адміністрації, а всі виручені кошти було спрямовано на благодійність.

Попри критику, Віталій Кличко, на відміну від багатьох своїх попередників, не уникав проблемних ситуацій, завжди особисто з’являвся на місцях подій, спілкувався з громадянами та зарекомендував себе як ефективний кризовий менеджер. У свідомості киян Віталій Кличко асоціювався з мером, який намагається, але не завжди досягає успіху. Така стратегія спрацювала, і у 2020 році він вдруге здобув перемогу на виборах із рекордною підтримкою майже 51% голосів. 1 грудня 2020 року він офіційно розпочав свою другу каденцію на посаді очільника столиці.

Однак цей період не обійшовся без скандалів та політичних інтриг. Нова влада на чолі зі «Слугою народу» неодноразово намагалася усунути Кличка від виконання обов’язків, зокрема шляхом призначення на ключові посади своїх людей. Одним із таких кандидатів був Олександр Ткаченко, який згодом обійняв посаду міністра культури. Проте команда Кличка відмовилася від співпраці. Через деякий час у різних міських структурах розпочалася хвиля обшуків СБУ, що сам Кличко назвав політичним тиском.

Життя Віталія Кличка– це історія боротьби, яка почалася на боксерському ринзі та продовжилася у великій політиці. Від чемпіона світу до мера Києва, від символу спортивної доблесті до фігури, що викликає суперечки та меми. Він не уникав викликів, пережив перемоги та поразки, але завжди залишався у грі.

Чи став Віталій Кличко реформатором? Чи зміг він повністю змінити Київ? Його каденція мала свої злети й падіння, але факт залишається фактом – він зумів утримати довіру виборців і закріпитися в українській політиці. Його помилки критикують, його висловлювання висміюють, але його рішучість і стійкість – незаперечні. Зрештою, історія Кличка ще не завершена. Він залишається в центрі політичного життя столиці, і попереду на нього чекають нові виклики. Чи зможе він залишити після себе спадщину, яка перевершить його спортивні досягнення? Час покаже.