Дата народження: 14 травня 1975 року.Місце народження: Мукачево, Закарпатська область, Україна.
Освіта: Закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка, факультет фізики (1996 рік). Кандидат фізико-математичних наук (2009 рік).
Професійна діяльність: Музикант, лідер та вокаліст гурту «Океан Ельзи», композитор, продюсер. Один із найвпливовіших діячів української музичної сцени.
Політична діяльність: Народний депутат України VI та IX скликань. Лідер партії «Голос» (2019). Був активним учасником Революції Гідності та суспільно-політичних ініціатив.
Громадська діяльність: Засновник благодійного фонду «Люди Майбутнього», який підтримує освітні та культурні проєкти в Україні. Активний учасник соціальних ініціатив та волонтерських програм.
Сімейний стан: Неодружений, має трьох дітей.
Його голос впізнають з перших секунд, а пісні стали саундтреком для цілих поколінь. Лідер «Океану Ельзи» пройшов шлях від фізика-теоретика до рок-ідола, від музиканта до політика й назад. Він запалював стадіони, змушував мільйони українців співати разом, а потім — кидати виклики суспільству та владі. Хто він насправді: харизматичний герой сцени, який завжди на боці народу, чи людина, що не боїться робити помилки, визнавати їх і йти далі? Його кар’єра сповнена яскравих тріумфів, несподіваних рішень та спірних моментів. Але одне залишається незмінним — Вакарчук залишається голосом, що об’єднує Україну.
Святослав Іванович Вакарчук народився 14 травня 1975 року в місті Мукачево Закарпатської області. Його батько, Іван Вакарчук, був відомим українським фізиком, науковцем, політиком і громадським діячем. Згодом обіймав посаду ректора Львівського національного університету імені Івана Франка, а у 2007 році став міністром освіти і науки України. Мати, Світлана Олександрівна, також була фізиком за професією та пізніше працювала доцентом Львівського ветеринарного університету. Святослав мав молодшого на п’ять років брата Олега, який не пов’язав своє життя з музикою, а зайнявся підприємницькою діяльністю. Через два місяці після народження Святослава родина переїхала з Мукачева до Львова, де він навчався у школі №4 з поглибленим вивченням англійської мови. Згодом цей навчальний заклад став Львівською лінгвістичною гімназією.
Паралельно з загальноосвітнім навчанням хлопець відвідував музичну школу, де освоював гру на скрипці, а пізніше опанував і баян. Саме в цей період почалося його захоплення музикою. Крім того, він активно долучався до творчих заходів: брав участь у шкільному театрі, виступах команди КВК та інших сценічних ініціативах, проявляючи артистичні здібності. Окрім музики, Святослав Вакарчук захоплювався баскетболом. Після закінчення школи у 1990 році він отримав можливість навчатися за обміном у Канаді. Така програма була доступна далеко не всім мешканцям Радянського Союзу, що може свідчити про високий соціальний статус його родини. Протягом року, проведеного в Канаді, у нього сформувалося глибоке захоплення рок-музикою. Саме там він вперше познайомився з хітами світової класики, які справили на нього значний вплив. Повертаючись додому, він привіз із собою велику кількість аудіокасет із записами улюблених виконавців.
Попри інтерес до музики, після повернення до України Вакарчук вступив на фізичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, обравши спеціальність теоретичної фізики. Це рішення відповідало сімейній традиції, адже його батьки також були науковцями. Саме в цей період він написав свою першу пісню, яка згодом стала відомим хітом («Відпусти»). Освіта давалася йому легко, і в майбутньому він здобув ступінь кандидата фізико-математичних наук. Водночас у 1994 році, ще навчаючись в університеті, Вакарчук приєднався до місцевого арт-рок-гурту «Клан Тищі». На той момент колектив переживав зміни у складі – після одруження гурт покинув один із його засновників і вокаліст Андрій Голяк. Після цього в складі залишилося лише троє учасників, чиї імена добре відомі шанувальникам української музики. До складу гурту, окрім Святослава Вакарчука, увійшли гітарист Павло Гудімов, бас-гітарист Юрій Хусточка та барабанщик Денис Глінін. Останній залишається учасником «Океану Ельзи» й до сьогодні. Музикантам настільки сподобався характерний тембр голосу Вакарчука, що вони запропонували йому приєднатися до гурту.
12 жовтня 1994 року гурт «Клан Тищі» було перейменовано на «Океан Ельзи». За однією з версій, спочатку розглядалася назва «Океан», однак згодом до неї додали «Ельзи», що й сформувало остаточну назву колективу. Святослав Вакарчук став постійним вокалістом та автором більшості текстів і пісень. У грудні 1994 року гурт записав свої перші композиції на одній із львівських студій звукозапису. Вже 14 січня 1995 року відбувся перший великий виступ «Океану Ельзи» перед Львівським оперним театром, який зібрав близько семи тисяч глядачів. За деякими даними, гонорар за цей виступ склав 60 доларів. Того ж року гурт зняв свій перший неофіційний відеокліп на пісню Long Time Ago та взяв участь у фестивалі «Червона Рута» у Львові. Починаючи з 1996 року, «Океан Ельзи» активно гастролює, завойовуючи прихильників не лише в Україні, а й за кордоном – зокрема в Польщі, Німеччині та Франції.
Паралельно з музичною діяльністю Святослав Вакарчук продовжував навчання, вступивши до аспірантури кафедри теоретичної фізики. У 1998 році, після її закінчення, він мав можливість продовжити освіту за кордоном. Однак ухвалив рішення зосередитися на музичній кар’єрі й разом із учасниками гурту переїхав до Києва. У столиці музиканти розпочали співпрацю з продюсером Віталієм Климовим, підписали контракт із Nova Records та записали свій дебютний альбом «Там, де нас нема». Його вихід став справжнім проривом: пісні швидко очолили українські та навіть закордонні чарти, а гурт отримав низку престижних нагород.
Водночас у 1999 році «Океан Ельзи» взяв участь у передвиборчому турі на підтримку Леоніда Кучми як кандидата на пост президента України. Це рішення викликало суперечливу реакцію серед прихильників гурту та громадськості. Батько Святослава Вакарчука, Іван Вакарчук, на той час був довіреною особою Леоніда Кучми на виборах. Це дає підстави припустити, що саме він міг вплинути на рішення молодого та перспективного гурту долучитися до політичної агітації.
«Ми робимо музику для людей, а не для того, щоб відповідати чиїмось очікуванням» — Святослав Вакарчук
На початку 2000-х «Океан Ельзи» завершив роботу над другим студійним альбомом «Я на небі був». Після його виходу до складу гурту приєднався клавішник Дмитро Шуров, який згодом розпочне власний музичний проєкт «Pianoboy». У такому складі колектив виступав протягом чотирьох років, і цей період часто називають «золотим складом» гурту. Однак у вересні 2004 року гурт залишили Юрій Хусточка та Дмитро Шуров, які створили власний рок-колектив. Згодом пішов і гітарист Павло Гудімов, який вирішив розпочати сольну кар’єру. Того ж року в Україні розпочалася Помаранчева революція, і, незважаючи на попередню участь у кампанії Кучми, Святослав Вакарчук підтримав протестний рух. Він виступав на сцені Майдану Незалежності, демонструючи власну громадянську позицію та політичні амбіції. Проте повноцінної політичної кар’єри не розпочав, не ставши членом жодної партії. Натомість він повернувся до музики, оновив склад гурту та випустив альбом «Глорія», який набув культового статусу серед українських слухачів.
Цікавий факт: у 2005 році Святослав Вакарчук був визнаний найкрасивішим українцем за версією премії Viva! та став обличчям обкладинки однойменного журналу. Так, на думку українців, саме він у 2005-му році був найпривабливішим чоловіком країни. Того ж року він взяв участь у популярному на той час телевізійному шоу «Перший мільйон» і став першим учасником в історії проєкту, який дав правильні відповіді на всі запитання та виграв головний приз. Увесь виграний гонорар Вакарчук передав на благодійність.
У період з 2005 по 2007 рік він активно розвивав музичну та медійну кар’єру. Проте у 2007-му, коли тодішній президент Віктор Ющенко оголосив позачергові парламентські вибори через внутрішні політичні суперечки в межах помаранчевої команди, Вакарчук несподівано заявив про свій намір піти у велику політику. Він увійшов до списку «Наша Україна – Народна самооборона». За підсумками виборів Святослав Вакарчук став народним депутатом України та приєднався до Комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації. За час депутатської каденції він не ініціював нових законопроєктів, подавши лише дві поправки, одна з яких була прийнята парламентом. У 2008 році він став першим в історії українського парламенту депутатом, який добровільно склав свої повноваження. Основною причиною складання депутатських повноважень, за словами Святослава Вакарчука, було небажання брати участь у політичних інтригах та боротьбі за владу. Існує міф, що Вакарчук рідко відвідував засідання Верховної Ради, а деякі джерела маніпулюють цифрами, зазначаючи, що він був присутнім на 71 засіданні та відсутнім на 56, тобто пропустив 44% голосувань. Це частково відповідає дійсності. Однак більшість пропущених засідань припали вже на період після подання ним заяви про складання депутатських повноважень у середині вересня. Фактично Верховна Рада ухвалила рішення про дострокове припинення його мандата лише в середині грудня – через три місяці після подання відповідної заяви.
У 2009 році Вакарчук несподівано повернувся до наукової діяльності та завершив роботу над дисертацією «Суперсиметрія електрона в магнітному полі», здобувши ступінь кандидата фізико-математичних наук. За його словами, ця наукова робота була розпочата ще багато років тому, проте через щільний графік її доводилося відкладати. До слова, один із альбомів гурту «Океан Ельзи» отримав назву «Суперсиметрія», а пісня «Сьюзі» є абревіатурою від відповідного наукового терміна.
«Свобода — це не те, що вам дають, а те, що ви берете самі» —Святослав Вакарчук
Наприкінці 2011 року Святослав Вакарчук остаточно повернувся до музики та представив новий проєкт «Брюссель». До його складу увійшли як колишні учасники «Океану Ельзи» Дмитро Шуров і Петро Чернявський, так і відомий музикант Сергій Бабкін. З цим проєктом та оновленою командою розпочалися масштабні гастролі Україною та за її межами. Варто зазначити, що «Океан Ельзи» у ті роки активно виступав не лише в Україні, а й у Росії, де мав велику аудиторію. Гурт давав концерти в різних містах, зокрема в Ялті та Москві. Одним із факторів популярності серед російських слухачів стала згадка пісні «Океану Ельзи» у фільмі «Брат-2» (2000 року). Тоді ця стрічка ще не сприймалася як інструмент пропаганди. Проте, переглядаючи її сьогодні, можна чітко побачити наративи про занепад Заходу та протистояння з «проклятими капіталістами».
У 2014 році, з початком Революції Гідності, Святослав Вакарчук відкрито підтримав протестувальників та неодноразово виступав на сцені Євромайдану, демонструючи свою громадянську позицію. Однак у той період він виступав із закликами щодо проведення референдуму з питань федералізації та мовної політики. Згодом Вакарчук визнав помилковість цих ідей і через кілька років заявив, що проведення референдумів із питань національної безпеки є небезпечним, особливо під час війни. Ця позиція знайшла широку підтримку. У період з 2015 по 2018 рік він активно займався музичною діяльністю та продовжував проявляти громадянську позицію. Зокрема, виступав проти експлуатації тварин у цирках і підтримував українського політв’язня Олега Сенцова. У цей час також з’явилися обережні заяви щодо можливого повернення в політику. Наприклад, Вакарчук говорив, що, якщо буде потрібен українському народові, він готовий тимчасово обмежити свою творчу діяльність. Саме тоді почав формуватися його політичний проєкт.
У 2019 році Вакарчук офіційно презентував свою партію «Голос» та очолив виборчий список. На позачергових парламентських виборах, що відбулися 24 липня, партія отримала 5,82% голосів виборців. Це дозволило 17 депутатам від «Голосу» пройти до Верховної Ради, а сам Вакарчук став народним депутатом. Проте історія повторилася: у 2020 році він вдруге написав заяву про складання депутатських повноважень. Свій вихід із політики пояснив тим, що головне завдання виконано – до парламенту прийшли молоді та професійні люди, а його подальша присутність там не є необхідною.
Станом на сьогодні Святослав Вакарчук продовжує активну концертну діяльність, регулярно виступаючи як на лінії фронту, так і за кордоном, збираючи кошти на підтримку Збройних сил України.
Святослав Вакарчук: музикант, якого знають усі, і політик, якого не всі зрозуміли. Його шлях – це історія успіху, суперечливих рішень та сміливих викликів. Вакарчук завжди стояв на перехресті між музикою, наукою та політикою, проте саме сцена стала його справжнім покликанням. Він запалював серця українців своїми піснями, але викликав неоднозначні реакції своїми політичними кроками. Однак, незважаючи на всі злети й падіння, його проукраїнська позиція залишалася незмінною.
Сьогодні Вакарчук не просто артист – він символ, який продовжує підтримувати країну у важкі часи. І хоча його рішення не завжди були однозначними, одне можна сказати напевне: Святослав Вакарчук – людина, яка залишила і продовжує залишати слід в історії України.
