Кузьма: сарказм, правда і музика, що вічно звучить

Бунтар і мрійник, саркастичний і глибокий, шалений і чуттєвий — Андрій Кузьменко не просто творив музику, він задавав ритм цілому поколінню. Його шлях від звичайного хлопця з провінційного містечка до культового музиканта, письменника, телеведучого та громадського діяча був сповнений іронії, боротьби та великих звершень. «Скрябін» не просто став гуртом — він став символом змін, голосом, що не боявся правди. Чи знав Кузьма, що його слова стануть пророчими? Чи передбачав, що його музика житиме навіть після нього? Те, що починалося як експеримент, переросло в культурний феномен, а його чесність, гумор і талант назавжди залишилися у серцях мільйонів.

Андрій Кузьменко народився 17 серпня 1968 року в місті Самбір, Львівської області. Його мати працювала вчителькою музики, а батько був інженером на хімічних підприємствах. Згодом родина переїхала до невеликого містечка Новояворівськ, де Андрій навчався в першій загальноосвітній школі з поглибленим вивченням англійської мови. У дитинстві він не прагнув стати музикантом, а цікавився більш приземленими професіями. Однією з його дитячих мрій була робота водія сміттєвоза. Доля склалася так, що згодом йому довелося робити непрості вибори, що певною мірою відображало іронію життя. Переломним моментом стало знайомство з панк-музикою. У 14 років він уперше почув гурт The Exploited у польській радіопередачі «Вся ця правда», що докорінно змінило його музичні уподобання. Відтоді панк-культура почала відігравати важливу роль у його житті, і він активно поширював цей напрям серед однолітків у рідному містечку.

Першим кроком у музичній кар’єрі стало створення гурту «Ланцюгова реакція», що ознаменувало початок його творчого шляху. Разом із однодумцями Андрій Кузьменко виступав у актовому залі рідної школи. Пізніше він, хоч і не з першої спроби, все ж вступив до Львівського медичного інституту, де навчався на лікаря-стоматолога. За його словами, ця професія не викликала особливого інтересу, а диплом отримав передусім через побажання батьків. Він скептично оцінював свої здібності як стоматолога, часто жартуючи про це у властивій йому іронічній манері.

Попри нелюбов до навчання, музика залишалася важливою частиною його життя. Андрій продовжував виступати у рідному містечку, граючи у складі гурту «Ланцюгова реакція». У 1988 році він також брав участь у виступах інших колективів, таких як «Асоціація джентльмени», «Уко», «Труна» та інших. Його ролі на сцені були різноманітними — він виступав як гітарист, клавішник, вокаліст, а також займався організаційними питаннями. Саме в цей період він познайомився з музикантами, які згодом стали учасниками легендарного гурту — Ростиславом Домашевським, Сергієм Герою, Ігорем Яцишиним та Олександром Скрябіним. А вже через рік, у 1989-му, гурт випустив перший сингл «Phil de Pain» та його україномовну версію «Чуєш біль». Саме влітку 1989 року з’явилася назва для майбутнього гурту — «Скрябін». Вибір імені відбувся досить спонтанно та з гумором. На той час у Москві, яка залишалася центром культурних подій Радянського Союзу, проходив авангардний музичний фестиваль. Володимир Зайковський, залучений до зйомок перших кліпів гурту, вирішив подати їхню роботу на конкурс. Під час реєстрації постало питання назви колективу. На той момент у студії не було Олександра Скрябіна, який виконував роль звукорежисера, і музиканти вирішили пожартувати, назвавши гурт його прізвищем. Водночас ця назва їм сподобалася — вона була короткою, легко запам’ятовувалася та мала своєрідний екзотичний відтінок.

«Якщо маєш можливість зробити добро — зроби. Бо воно повернеться.» – Кузьма Скрябін

Новостворений гурт не лише не розпався, а й вирішив продовжувати роботу. В результаті було записано дебютний альбом «Чуєш біль?», який складався з 12 композицій. Перший офіційний виступ відбувся у 1991 році на легендарному фестивалі «Червона Рута» у Запоріжжі, хоча тоді колектив виступав ще під назвою «Андрій Кіл». Виконавши кілька пісень, серед яких фінальною стала «На даху добре», гурт посів третє місце в жанрі поп-музики. Цей успіх став несподіванкою для Андрія Кузьменка, який згодом згадував, що під час виступу співав невпевнено, низьким і не зовсім точним вокалом, через що навіть переживав за результат. У 1991 році, вже під назвою «Скрябін», гурт вперше виступив у військовій частині. За спогадами Шури (одного з учасників колективу), цей концерт відбувався в доволі незвичній атмосфері: у залі було лише двоє цивільних, а решта — близько двохсот військових, які голосно кричали й підкидали шапки.

У 1992 році «Скрябін» підписав контракт із продюсерським агентством «Ростислав Шоу», що стало важливим кроком у розвитку гурту. Завдяки цій співпраці музиканти отримали можливість безкоштовно орендувати якісне на той час обладнання та музичні інструменти, а також отримували стабільну заробітну плату. Це дозволило записати перший серйозний альбом «Технофайт», з яким вони навіть вирушили у міні-тур невеликими містами Західної України. Однак того ж року всі подальші плани гурту зазнали невдачі — «Ростислав Шоу» припинило своє існування, а альбом «Технофайт» залишився лише у аматорському записі. Лише три його композиції згодом увійшли до альбому «Мова риб», який був записаний на студії «Лева». До речі, контракт зі студією музиканти згодом називали одним із найгірших за всю історію гурту — його уклали ще після виступу на фестивалі «Червона Рута». Символічним вийшов і фінальний трек альбому — «Нікому-то не треба», що відображало ставлення самих музикантів до ситуації, в якій опинився їхній проєкт. Попри труднощі, гурт не припинив діяльність повністю. Андрій Кузьменко повернувся до навчання, але завдяки другу Віталію Бардецькому кілька разів відвідав Німеччину, де працював діджеєм у нічних клубах. Саме там він знаходив натхнення для створення нової музики. У цей період музиканти подорожували на старенькій «Побєді», про що згодом Андрій Кузьменко розповість у своїй автобіографічній книзі «Я, Побєда і Берлін».

«Не треба бути першим, треба бути кращим.» – Кузьма Скрябін

У 1994 році Кузьменко одружився зі Світланою Бабійчук, яка навчалася разом із ним у Новояворівській школі в паралельному класі. Тим часом гурт «Скрябін» взяв творчу паузу. Однак уже того ж року Тарас Гавриляк, колишній співробітник «Ростислав Шоу», запропонував музикантам свої послуги менеджера. Восени, за його ініціативи, Андрій вирушив до Києва, де всього за сім ночей було записано альбом «Птахи». Цей процес став справжнім випробуванням. Як згадував сам Кузьма, у гурту не було жодного підготовленого матеріалу — пісні створювали буквально «на коліні». Композицію «То для нас» написали всього за 15 хвилин, оскільки потрібно було заповнити альбом. Попри це, заголовний трек «Птахи» став культовим, а сам альбом приніс «Скрябіну» першу загальноукраїнську популярність. Платівка спочатку вийшла на касетах, а згодом і на дисках. Композиції почали регулярно потрапляти до хіт-парадів того часу. Кузьма підписав річний контракт із київською студією, а гурт активно гастролював, виступаючи на відомих фестивалях і створюючи нові пісні. До 2000 року «Скрябін» продовжував набирати популярність, а його композиції очолювали чарти, зокрема в найвідомішому хіт-параді того часу «Територія А».

Кузьма Скрябін, для якого сценічне ім’я стало невід’ємною частиною особистості, продовжував набирати популярність. У травні 1997 року він відіграв свій перший сольний концерт, що стало початком масштабних гастролей по всій Україні. Того ж року в Андрія Кузьменка народилася донька Марія-Барбара, яку назвали на честь польської акторки Барбари Брильської — кумира самого Кузьми.

У 1998 році гурт випустив черговий хіт, який став культовим. Його слова багатьом були незрозумілими в дитинстві, але пісня залишалася впізнаваною та популярною, особливо завдяки кліпу. На початку 2000-х Андрій Кузьменко утвердився як медійна особистість, ставши ведучим власного хіт-параду «Гаряча сімка». Проте саме в цей період у гурті почалися конфлікти. У 2000 році Кузьменко посварився з одним із співзасновників «Скрябіна» — Ростиславом Домашевським, що породило чутки про можливий розпад гурту. Через два роки, у 2002-му, Ростислав залишив колектив за ініціативою Кузьми, а слідом за ним пішов і Сергій Гера. Як згадував Кузьма в одному з інтерв’ю на М1 у 2005 році, попри медійний успіх, цей період був надзвичайно складним у фінансовому плані. Іноді не вистачало навіть на їжу, тож доводилося таксувати, щоб заробити бодай щось. Саме тому, за його словами, він вирішив позбутися «нероб» і почати працювати ще інтенсивніше, аби забезпечити себе та свою сім’ю.

Починаючи з 2003 року, Кузьма стає одним із ведучих популярного телепроєкту «Шанс». Це була програма, яка виходила одразу після «Караоке на Майдані». Ведучий Ігор Кондратюк вручав переможцеві символічний лоток яєць, після чого відправляв його в «добру путь» разом із Кузьмою та Наталею Могилевською, щоб ті перетворили учасника на артиста всього за один день. Іноді це вдавалося, іноді — ні. Саме в цій програмі Кузьма повністю розкрився як харизматичний ведучий — щирий, відкритий, простий у спілкуванні та здатний висловлювати глибокі думки без зайвого пафосу. Попри активну медійну діяльність, музика залишалася для нього головним покликанням. У 2003 році в «Скрябіні» відбулися зміни, які суттєво вплинули на звучання гурту. Кузьма почав відходити від електронної музики, з якою асоціювався на початку кар’єри. Нові пісні стали більш комерційними, з інструментальним аранжуванням, а тексти — глибшими та проникливішими. Саме в цей період з’явився один із найвідоміших хітів гурту — «Мовчати». Пісня була записана у дуеті з Іриною Білик, яка на той час була значно популярнішою за «Скрябін». У певний момент гурт навіть виступав на її концертах у ролі розігріву, що змушувало багатьох пов’язувати цих двох виконавців. Однак Кузьма не сумнівався у своєму майбутньому успіху і заявляв, що прийде час, коли саме «Скрябін» стане хедлайнером. Так і сталося.

Після успіху проєкту «Шанс» Кузьма взяв участь у ще одному рейтинговому шоу — «Шиканемо». Формат передачі був досить незвичним: учасникам потрібно було витратити виділену суму грошей за обмежений час. Якщо на той момент (2004 рік) це могло бути справжнім викликом, то в сучасних реаліях, коли безготівкові розрахунки доступні майже всюди, така задача виглядала б значно простішою. Тоді ж, до масового поширення пластикових карток залишалося ще кілька років, а термінали для безготівкового розрахунку стали звичним явищем лише через десятиліття.

Тим часом музична кар’єра Кузьми стрімко розвивалася, гурт «Скрябін» продовжував випускати нові хіти, а публічні проєкти залишали його в центрі уваги. Однак 2004 рік виявився складним через політичний скандал. У країні розгорталася Помаранчева революція, суспільство вимагало змін і реформ, а проросійський курс Віктора Януковича викликав гостре неприйняття у значної частини населення. Через контракт із телеканалом «Інтер», який містив зобов’язання виконувати певні умови співпраці, «Скрябін» опинився в складному становищі. В рамках угоди Кузьма почав відкрито агітувати за Віктора Януковича, що викликало різко негативну реакцію суспільства. Згодом сам Кузьма пояснював це рішення своєю аполітичністю та принциповістю щодо виконання контрактних зобов’язань. Однак суспільний резонанс був неминучим: його критикували в пресі, на вулицях палили його зображення, а колишні колеги з гурту висловлювалися про нього вкрай негативно, зокрема в ефірі 5 каналу. Андрій Кузьменко називав цей скандал важливим життєвим уроком і в подальшому переглянув свої погляди, зробивши висновки з власного досвіду. Чого, на жаль, не можна сказати про частину українців, які досі слухають російськомовну попсу. Скандал завершився публічним вибаченням Кузьми за свою позицію. Це не могло не відобразитися на його творчості. У відповідь на суспільні зміни та власні переживання він випустив одну з найсильніших пісень у своїй дискографії — «Люди, як кораблі».

У період до 2010 року музичний стиль «Скрябіна» зазнав кардинальних змін. Гурт відійшов від звучання 90-х і представив нову, більш мелодійну й змістовну музику. Саме в цей час з’явилися культові композиції: «Спи собі сама», «Старі фотографії», «Кольорова» та багато інших знакових пісень. У 2009 році Кузьма спробував себе в ролі продюсера. Разом із Володимиром Бебешком він створив іронічний гурт «Пающіє труси», який висміював штучність тогочасного шоу-бізнесу. Ще одним успішним проєктом Кузьми став гурт «DZIDZIO», який він допоміг створити й розвинути.

Цей період став другою серйозною суперечливою сторінкою у творчості Кузьми після підтримки Януковича. У 2012 році він випустив інтернет-реліз під псевдонімом «Злий репер Зенек». Альбом отримав назву «Дуже просто та лаконічно» і містив дев’ять композицій, кожна з яких мала відверту нецензурну лексику. Це зробило альбом надзвичайно популярним серед слухачів, особливо молоді. Одна з пісень — «Іспанія» — за словами самого Кузьми, була написана про його сусіда з Новояворівська. Після того як чоловіка покинула дружина, він вирушив до Іспанії, але повернувся, купив собі гумову жінку й почав вести самотній спосіб життя, зловживаючи алкоголем. Паралельно з музичною та продюсерською діяльністю Кузьма також писав книги. Усі його літературні роботи отримали схвальні відгуки, а одна з них навіть була екранізована у форматі повнометражного фільму.

На початку Революції Гідності у 2014 році Кузьма публічно підтримав протестувальників. Однак, на відміну від 2004 року, цього разу він утримався від коментарів щодо тодішньої опозиції. З початком збройної агресії Росії проти України Кузьма активно підтримував воїнів та учасників АТО — як публічно, так і фінансово, створивши власний благодійний фонд. Він не лише перераховував кошти на допомогу, а й особисто відвідував поранених бійців, бажаючи їм якнайшвидшого одужання.

2 лютого 2015 року, близько сьомої ранку, після повернення з концерту у Кривому Розі Андрій Кузьменко потрапив у автокатастрофу. Перебуваючи за кермом власного автомобіля, він отримав травми, несумісні з життям, і помер через пів години після прибуття медиків. Після його загибелі в мережі з’явилися численні чутки про можливе замовне вбивство, пов’язане з його активною громадянською позицією. Однак уже через кілька днів родина Кузьми спростувала ці припущення, підтвердивши, що причиною смерті став трагічний нещасний випадок.

«Життя занадто коротке, щоб витрачати його на погані справи і людей.» – Кузьма Скрябін

Андрій Кузьменко залишив по собі більше, ніж просто пісні. Його творчість — це маніфест свободи, правди та людяності, який досі звучить у серцях українців. Він не боявся говорити, не приховував емоцій і завжди залишався вірним собі, навіть коли це було непросто. Його гумор, іронія та щирість стали частиною національної культури, а його музика — саундтреком цілого покоління.

Кузьма довів, що справжній талант не має меж. Він був більше, ніж артист — він був другом для кожного, хто шукав у його піснях розраду, мотивацію чи відповідь на складні питання життя. Його слова досі надихають, а спадщина залишається живою, нагадуючи, що навіть після відходу великої людини її ідеї, енергія та творчість продовжують жити.