Андрій Єрмак. Сірий кардинал української політики

Андрій Єрмак – одна з найвпливовіших і водночас найзагадковіших постатей в українській політиці. Його кар’єрний шлях охоплює юриспруденцію, кіновиробництво та державне управління, а нинішня роль на посаді керівника Офісу президента робить його ключовою фігурою у прийнятті політичних рішень. Протягом років він залишався у тіні, уникаючи публічності, однак із 2019 року став одним із головних стратегів української влади. Саме через це його особа викликає суперечки: одні вважають його ефективним переговорником і кризовим менеджером, інші – людиною, яка концентрує у своїх руках надмірний вплив.

Стрімке зростання Єрмака від продюсера та юриста до фактичного другого після президента політика супроводжувалося скандалами, звинуваченнями та підозрами. Його діяльність на переговорах із Росією до повномасштабного вторгнення, участь у процесах міжнародної підтримки України та невизначеність у його офіційних повноваженнях створюють підґрунтя для численних домислів. Проте в умовах війни він залишається центральною фігурою української влади, відповідальною за дипломатичні зусилля та стратегію боротьби за міжнародну допомогу. Чи стане його роль визначальною для майбутнього України – покаже час.

Андрій Борисович Єрмак народився 21 листопада 1971 року в Києві. Його батько, Борис Єрмак, також був уродженцем української столиці та працював у Держкомітеті з зовнішньоекономічних зв’язків. Мати, Марія, приїхала до Києва з Ленінграда (нині Санкт-Петербург) на відпочинок за путівкою. Під час цієї поїздки вона познайомилася з майбутнім чоловіком, після чого відбулося їхнє весілля, а згодом народився син.

Дитячі роки Андрій Єрмак провів у Києві. У 1980 році його батька запросили працювати в радянське посольство в Афганістані, де він обійняв посаду організатора системи професійно-технічної освіти. Саме в цей період Радянський Союз розпочав війну в Афганістані, що суттєво змінило політичну ситуацію в регіоні. Водночас залишається відкритим питання щодо призначення Бориса Єрмака на цю посаду. Висувалися різні гіпотези, включаючи припущення про його можливий зв’язок із КДБ, проте жодних офіційних підтверджень цієї версії немає. Однак сам Андрій залишився в Києві під опікою бабусі по батьковій лінії. У цей період він навчався в загальноосвітній школі №259 та працював лаборантом у кабінеті при Міністерстві освіти, допомагаючи покращувати технічне забезпечення навчальних закладів.

Борис Єрмак продовжував працювати в Афганістані, де обійняв посаду начальника відділу кадрів торгового представництва СРСР. Це призначення викликало певний інтерес, зважаючи на те, що Радянський Союз більше зосереджувався на експорті ідеології та військових операціях, ніж на міжнародній торгівлі. Призначення Бориса Єрмака на цю посаду лише посилило припущення про його можливий зв’язок із радянськими спецслужбами. Проте в той період СРСР вже перебував у стані глибокої кризи, а активність КДБ поступово знижувалася. Незважаючи на це, деякі аспекти діяльності радянських спецслужб залишаються маловідомими й досі.

Як би там не було, Андрій Єрмак у цей період вступає до одного з найпрестижніших вишів Києва — Інституту міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка. Попри те, що вступити йому вдалося не з першого разу, у 1995 році він успішно здобуває ступінь магістра міжнародного права. Паралельно з навчанням, починаючи з другого курсу, Єрмак працює юристом у юридичній фірмі Proxen, яку заснував один із викладачів університету. Це стало його першими кроками в юридичній кар’єрі. Ця робота дала Андрію Єрмаку значний досвід консультування великих міжнародних компаній, зокрема тих, які лише планували вихід на український ринок, що тоді перебував у стадії формування. Чому молодого студента взяли на роботу так рано — невідомо, але факт залишається фактом. Після закінчення університету Єрмак уже мав серйозний юридичний досвід і одразу отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Довго не роздумуючи, він відкрив власну юридичну фірму, яка спеціалізувалася переважно на захисті авторських прав.

Першим великим клієнтом Єрмака став Євген Рибчинський — майбутній народний депутат України, а також кандидат наук із державного управління. Як згадував сам Єрмак в одному з інтерв’ю, саме тоді він уклав перший в історії незалежної України продюсерський контракт у сфері шоу-бізнесу. Згодом він працював із такими відомими музичними гуртами, як Green Grey, та представляв інтереси власника радіостанції Гала Радіо. Цей успішний старт дозволив масштабувати бізнес на міжнародний рівень. Незабаром Єрмак почав консультувати та співпрацювати з закордонними клієнтами, серед яких були такі гіганти, як Pixar та Disney.

У цей період відбувся важливий момент: захищаючи інтереси телеканалу «Інтер», який на той час ще не став повністю проросійським медіаресурсом, Андрій Єрмак знайомиться з молодим і амбітним уродженцем Кривого Рогу – Володимиром Зеленським. Тоді ця зустріч не мала особливого значення, і ніхто не міг передбачити, що через три десятиліття вони разом протистоятимуть російській агресії. Однак подальший розвиток подій був непередбачуваним. Єрмак спокійно входив у нове тисячоліття, поступово зміцнюючи свої зв’язки в медіа та шоу-бізнесі. Логічним продовженням для будь-якого амбітного бізнесмена в такій ситуації є спроба реалізувати себе в політиці. Проте на відміну від багатьох інших, він не мав тісних зв’язків із Леонідом Кучмою у 90-х, а отже, не опинився серед тих, хто швидко став доларовими мільйонерами. Це змусило його шукати інші шляхи для досягнення впливу та фінансового успіху.

У 2005 році Андрій Єрмак стає помічником народного депутата від Партії регіонів Ельбруса Тадеєва на громадських засадах. Сам Тадеєв відомий як олімпійський чемпіон з вільної боротьби, а також як один із ключових учасників силових акцій Партії регіонів у Верховній Раді, зокрема під час блокування трибуни. Чим саме займався Єрмак на цій посаді, достеменно невідомо. Однак із погіршенням політичних перспектив «синьо-білих» він ненадовго долучився до команди Арсенія Яценюка, після чого на певний час зник із публічного життя. Втім, його політична активність і раніше не була широко висвітлена в медіа, і його ім’я не часто з’являлося у новинних матеріалах. Політична кар’єра на той момент відійшла на другий план, натомість почався новий етап – діяльність у кіновиробництві та продюсерській сфері.

Маючи широке коло знайомств серед акторів і режисерів, у 2012 році Андрій Єрмак заснував компанію Garnet International Media Group і дебютував як продюсер зі стрічкою «Правило бою». Це драматичний фільм про боксера, який змушений брати участь у боях без правил, щоб врятувати тяжко хвору матір. У стрічці взяли участь як відомі українські діячі, зокрема гурт O.Torvald та боксер Олександр Усик, так і менш популярні актори. Картина була розрахована на широку аудиторію й витримана у жанровій стилістиці бойовика. Хоча фільм не став гучним проривом, він окупився у прокаті, зібравши 2 мільйони доларів при бюджеті 500 тисяч доларів. Успіх цієї стрічки мотивував Єрмака продовжити діяльність у кіновиробництві.

До 2019 року в його продюсерському доробку було ще три фільми, серед яких особливе місце посідає «Межа»— стрічка, що здобула міжнародні нагороди. Цікаво, що частина фінансування його кінопроєктів здійснювалася за рахунок державного бюджету. Причини, з яких саме його проєкти отримували такі преференції, залишаються нез’ясованими. Водночас, якщо фільми справді мали бодай якийсь резонанс у світовому кінематографі, певною мірою це могло бути виправданим. Загалом за п’ять років на реалізацію цих проєктів було виділено 2,5 мільйона доларів, що у масштабах кінобізнесу не є надто великою сумою.

Станом на 2019 рік Єрмак зарекомендував себе як успішний продюсер середнього рівня, з міцними зв’язками в кінобізнесі та досвідом у галузі. Проте в масштабах країни його діяльність не мала значного резонансу — типовий бізнесмен із впливовими знайомствами. Водночас подекуди лунали припущення про його можливу причетність до схем із «кришування» кіосків у Києві, хоча основна роль у цих процесах, за деякими джерелами, належала його колишньому шефу — депутату від Партії регіонів Ельбрусу Тадеєву. У будь-якому разі цей аспект не набув широкого розголосу.

Як сталося, що при всіх цих вихідних даних у 2024 році журнал Time визнав Андрія Єрмака однією з найвпливовіших осіб у світі, включивши його до списку Top-100? Саме тут починається найцікавіше.

2019 рік став роком масштабних політичних змін: спочатку відбулися президентські вибори, потім — парламентські. Головною особливістю цієї виборчої кампанії стало формування так званої «монобільшості» — вперше в історії незалежної України. В умовах парламентсько-президентської республіки це означало, що, хоча парламент формально залишався ключовим органом управління державою, фактична влада зосередилася в руках президента. Депутати правлячої партії, яких налічувалося понад 225 осіб, виконували всі його вказівки, забезпечуючи централізацію влади.

У підсумку Офіс президента, який за своїм призначенням мав би бути бюрократичним апаратом для координації робочого графіка, відряджень та офіційних заходів глави держави, фактично перетворився на головний центр управління країною. Радники президента отримали більше впливу, ніж більшість депутатів, оскільки їхні рішення безпосередньо впливали на ухвалення ключових рішень главою держави. Він, своєю чергою, керував діями парламентської монобільшості. Наскільки ефективною була ця система в мирний час? Навряд чи. Вона створювала ризики узурпації влади та знецінення ролі парламенту. І хоча спочатку багато хто сприймав таке «оновлення» влади з ентузіазмом, подальші події виявили численні недоліки цієї політичної конструкції.

Спочатку Андрій Єрмак не демонстрував відкритого прагнення до влади, проте завдяки тісним дружнім стосункам із Володимиром Зеленським погодився стати співробітником Офісу президента без чітко визначених посадових обов’язків. Водночас керівником Офісу президента було призначено Андрія Богдана, який фактично став другою за впливовістю особою в країні після глави держави. Спочатку Андрій Богдан сприймався як фігура, яка відіграє ключову роль у прийнятті рішень президентом. Його вплив був настільки помітним, що його образ асоціювався з «тіньовим радником», який нашіптує Зеленському спірні рішення. Згодом навіть сам президент почав усвідомлювати проблемність цієї ситуації. Додатково напруженість створював особистий конфлікт між Богданом і Єрмаком, який неминуче позначився на роботі Офісу президента.

То як Андрій Єрмак отримав цю посаду і чому не лише став керівником Офісу президента, а й фактично перетворився на особистого помічника глави держави? Цьому сприяло кілька факторів. Єрмак справляв враження більш дисциплінованого та виконавчого менеджера, ніж його попередник. Крім того, він не уникав складних дипломатичних контактів, зокрема переговорів із Росією. Політика Зеленського на той момент орієнтувалася на пошук компромісів із Москвою, що передбачало обміни полоненими та дипломатичні консультації. У цій стратегії Андрій Єрмак відігравав одну з ключових ролей. Маючи досвід у бізнесі, він застосував свої навички ведення переговорів у політичній сфері. Як би там не було, у 2020 році Андрій Богдан втратив свій вплив і залишив посаду, яку зайняв Андрій Єрмак.

А далі, як це часто буває, почалася серія скандалів, що тривали аж до початку повномасштабного вторгнення. Призначення Андрія Єрмака супроводжувалося численними звинуваченнями: його підозрювали у втручанні в президентські вибори США, пов’язували зі скандальними записами розмов його брата, а також звинувачували у зриві операції «Вагнергейт». Два останні скандали мали найбільший резонанс, оскільки серйозно вдарили по репутації не лише самого Єрмака, а й президента.

Перший скандал розгорівся після того, як депутат від «Слуги народу» Гео Лерос оприлюднив у Верховній Раді аудіозаписи, на яких молодший брат Андрія Єрмака — Денис Єрмак — нібито обговорював продаж посад у державних структурах та суми, які потрібно було заплатити за відповідні призначення. Це виглядало як схема неформального «наглядача» за кадровими питаннями. Експертиза підтвердила автентичність записів, що завдало серйозного репутаційного удару по Андрію Єрмаку. Однак він категорично заперечував свою причетність, заявляючи, що брат «просто базікав». У підсумку розслідування цього епізоду не призвело до конкретних наслідків. Ба більше, судовий процес, ініційований проти Лероса, закінчився не на користь Офісу президента.

Скандал із «Вагнергейтом» мав ще більший масштаб. Йшлося про провал операції українських спецслужб, які понад рік готували спецоперацію із затримання найманців ПВК «Вагнер». За даними журналістських розслідувань, операція була зірвана після того, як Єрмак нібито попросив відкласти її «на кілька днів». У цей час Олександр Лукашенко передав інформацію Москві, внаслідок чого вагнерівців, які перебували транзитом у Білорусі, повернули до Росії.

Після цього в інформаційному просторі почали з’являтися припущення про можливі зв’язки Андрія Єрмака з Кремлем. Його підозрювали у шпигунстві на користь Росії, що підкріплювалося фактами з біографії його батька, який працював у радянських структурах в Афганістані, а також діловими контактами самого Єрмака з російськими бізнесменами в минулому. Попри широкий суспільний резонанс, жодних офіційних звинувачень так і не висунули, а сам Єрмак залишився на своїй посаді, зберігаючи ключовий вплив в українській політиці.

Попри численні скандали, що супроводжували Андрія Єрмака, Володимир Зеленський незмінно підтримував його, називаючи ефективним менеджером і наголошуючи, що в його команді немає місця для кумівства чи призначень за дружніми зв’язками. Ці заяви викликали чимало іронії, особливо з огляду на той факт, що на той час головою СБУ був Іван Баканов — друг дитинства Зеленського.

Загалом політична ситуація в Україні напередодні повномасштабного вторгнення залишалася нестабільною. Деякі аналітики висловлювали припущення, що така внутрішня слабкість влади могла стати одним із факторів, які підштовхнули Кремль до відкритої агресії. Водночас ця думка залишається дискусійною, оскільки стратегія Росії щодо України визрівала задовго до 2022 року. Однак ключовим фактором, який виявився несподіваним для всіх, став рівень українського спротиву. І тут варто відзначити, що навіть Офіс президента, який до війни часто критикували за централізацію влади та неефективність, зумів втримати керованість країною.

На початковому етапі війни Андрій Єрмак продовжував виконувати свою основну функцію — вести переговори. Його дипломатична активність відіграла важливу роль у зміцненні міжнародної підтримки України. Водночас у суспільстві не зникали питання щодо надмірної концентрації влади в його руках. Формально Єрмак є лише керівником Офісу президента, а фактично — однією з ключових фігур у системі управління країною. Він бере участь у міжнародних переговорах, зустрічається з послами США, безпосередньо залучений до процесу отримання військової допомоги.

З одного боку, його діяльність сприяє вирішенню критично важливих завдань, насамперед у сфері оборони. З іншого — така централізація влади викликає запитання щодо балансу політичної системи. Поточна ситуація, ймовірно, є наслідком війни та політичного вибору, який українське суспільство зробило раніше. Однак чи залишиться така модель управління після завершення війни — питання, яке залишається відкритим.

То хто ж насправді такий Андрій Єрмак? З огляду на його повноваження та реальний вплив, можна припустити, що він є однією з найвпливовіших осіб в Україні. Причому без традиційних запобіжників у вигляді парламенту чи Кабінету міністрів. Чи є це проблемою в умовах воєнного стану? Остаточну відповідь дасть лише час.

Звинувачення у співпраці з Кремлем, які лунали раніше, на третьому році повномасштабної війни виглядають малоймовірними. Подібні твердження більше нагадують елементи інформаційної війни, спрямованої на послаблення українського керівництва та розкол суспільства. Водночас питання щодо централізації влади та її розподілу після завершення війни залишаються актуальними.

Рано чи пізно Україна повернеться до мирного життя, і історичний досвід свідчить: надмірна концентрація влади в руках однієї політичної сили завжди несе ризики. Тому в майбутньому важливо ухвалювати зважені політичні рішення, які забезпечать демократичний баланс і стабільність держави.

Тож голосуйте в майбутньому відповідально.