Лариса Кадочникова — легендарна українська актриса театру та кіно, відома своєю роллю Марічки у культовому фільмі Сергія Параджанова «Тіні забутих предків». Народжена у Москві, вона зробила вагомий внесок у розвиток українського мистецтва, за що у 1992 році отримала звання Народної артистки України. Однак нещодавній інцидент на церемонії вручення премії імені Сергія Параджанова знову розпалив дискусії щодо ролі російської мови в українському суспільстві.
На церемонії Кадочникова відмовилася перейти на українську мову під час свого виступу, пояснивши, що українською грає лише у театрі, а для публічних виступів користується російською. Її слова: «Я багато зробила для України і нікуди не виїжджала. Ми повинні любити одне одного й не ворогувати через дрібниці» викликали як оплески, так і критику. Частина громадськості, зокрема письменниця Лариса Ніцой, звинуватила акторку в українофобії та підтримці “русского мира”.
Національна спілка кінематографістів України (НСКУ) стала на захист 87-річної акторки, закликавши до розуміння і поваги. У своїй заяві вони наголосили на великому внеску Кадочникової в українське мистецтво. Спілка визнала, що українська мова повинна займати центральне місце в культурному просторі, однак рекомендувала утриматися від радикальних оцінок старшого покоління митців, які виросли в умовах домінування російської культури.
Проте багато українців у соціальних мережах висловилися критично. Відомі журналісти та письменники нагадали, що навіть вік чи заслуги не є виправданням для публічного використання російської мови в сучасній Україні, особливо в умовах війни. Акторка стала об’єктом порівнянь із іншими митцями, які свідомо перейшли на українську, демонструючи свою позицію.
Фільм «Тіні забутих предків», у якому Лариса Кадочникова зіграла одну з головних ролей, став шедевром українського кінематографа і здобув світове визнання. Її внесок у розвиток театру та кіно неможливо заперечити. Однак мовна ситуація, яка виникла під час вручення премії, порушує важливе питання: чи може внесок у культуру виправдати використання мови, яка асоціюється з агресією проти України?
Скандал навколо Кадочникової є ще одним свідченням болісного процесу мовної деколонізації. Для багатьох українців це питання стало символічним, адже мова є ключовою складовою національної ідентичності.
Питання залишається відкритим: чи достатньо поважати досягнення минулого, чи важливо водночас враховувати виклики сучасності та нові реалії, які вимагають більшого усвідомлення і відповідальності від кожного митця?
Війна принесла в українське суспільство безліч викликів, які розділили нас за різними критеріями: мовою спілкування, досвідом війни, місцем перебування. Поділ на «тих, хто воював» і «тих, хто ні», «тих, хто виїхав» і «тих, хто залишився», породжує взаємну злість і ненависть, що лише послаблює нас як націю. Але сила українців завжди полягала саме в єдності — здатності триматися разом, незважаючи на будь-які обставини.
Сьогодні, коли країна проходить через найважчі випробування, важливо не шукати ворогів серед своїх, а підтримувати один одного. Толерантність і чуйність мають стати тими принципами, які об’єднують людей, незалежно від їхнього походження, життєвого досвіду чи мовних уподобань. Лариса Кадочникова, яка любить Україну як митець, присвятила своє життя театру та кіно, граючи спектаклі українською мовою і популяризуючи українське мистецтво. Вона не агітувала за Росію і не зробила нічого, що виправдовувало б ненависть чи звинувачення в зраді.
Саме вміння бачити за окремими помилками чи недосконалостями внесок кожного у спільну справу є ключовим у часи, коли країну роздирає війна. Тільки об’єднуючи зусилля і поважаючи один одного, українці зможуть здолати всі виклики й побудувати сильну, незалежну державу.
