Сергій Стерненко: політичний проєкт чи голос вулиці?

Його ім’я викликає запеклі суперечки, його діяльність – гучні судові процеси, а його слова – суспільний резонанс. Його намагалися посадити, на нього здійснювали напади, а проросійські сили неодноразово оголошували його ворогом. Від вуличних протестів до політичних скандалів, від боротьби з місцевою мафією до організації масштабних зборів на дрони для ЗСУ – Стерненко завжди опинявся в центрі подій. Але хто він насправді? Безстрашний активіст, що кидає виклик системі? Чи людина, яка майстерно грає на суспільному невдоволенні? Його називали і борцем за справедливість, і радикалом, і навіть політичним проєктом. Та попри всі спроби зламати, дискредитувати чи знищити його репутацію – він досі у грі. То ким же насправді є Сергій Стерненко?

Сергій В’ячеславович Стерненко народився в березні 1995 року в селищі Садове Білгород-Дністровського району Одеської області. Батько майбутнього громадського діяча працював у прикордонній службі, а мати була вчителькою. У родині також є молодший брат Ярослав. Інформація про дитинство Стерненка у відкритих джерелах майже відсутня. Відомо, що в юнацькі роки він займався просуванням сторінок у соціальних мережах як підробіток і пробував себе в реп-музиці. У різний час він згадував цей досвід як частину підліткових пошуків та визнавав, що це був період помилок, яких слід уникати в майбутньому. Після школи вступив до Одеського коледжу економіки, права та готельно-ресторанного бізнесу, де здобував освіту за спеціальністю «правознавство».

До 2013 року не брав активної участі у громадській діяльності. Проте ситуація змінилася з початком Євромайдану. Події листопада 2013 року стали для нього визначальними. Після жорстокого розгону студентів у Києві він долучився до одеського осередку протестного руху, а згодом вирушив до столиці. Брав участь у подіях на вулиці Грушевського 20 лютого 2014 року, що, ймовірно, убезпечило його від перебування в епіцентрі найзапекліших сутичок на вулиці Інститутській того дня. Після втечі Віктора Януковича до Ростова-на-Дону та початку збройної агресії Російської Федерації проти України Сергій Стерненко повернувся до Одеси та долучився до місцевого осередку «Правого сектору», а згодом очолив його. Саме в цей період він остаточно перейшов на українську мову, хоча виріс у російськомовному середовищі. Його громадська активність почала набирати обертів. На той час представники «Правого сектору» були одними з найактивніших учасників протистояння російській гібридній агресії та місцевим проросійським силам в Одесі. Сергій Стерненко не лише керував осередком, а й особисто брав участь у численних акціях, зокрема в подіях біля Будинку профспілок 2 травня 2014 року. Його діяльність зробила його одним із найвідоміших громадських активістів Одеси, хоча загальнонаціональної впізнаваності він тоді ще не мав. Під егідою «Правого сектору» він організовував різноманітні ініціативи, зокрема кампанію проти нелегального розповсюдження наркотичних речовин у місті.

Першу широкомасштабну популярність в Україні він здобув 30 вересня 2014 року під час так званої «сміттєвої люстрації». Того дня в Одесі активісти намагалися вкинути у сміттєвий бак народного депутата Нестора Шуфрича, який прибув на засідання партії «Опозиційний блок». Спроба переросла в сутичку, унаслідок якої депутат отримав тілесні ушкодження. Цей інцидент став початком серії подібних акцій по всій країні, що набули значного розголосу. У 2014 році Сергій Стерненко був серед організаторів зриву концертів Ані Лорак та Світлани Лободи в Одесі. Ці виконавиці продовжували гастролювати в Росії, ігноруючи початок російсько-української війни, що викликало значний суспільний резонанс. Ці акції викликали полярні оцінки: частина суспільства підтримувала бойкот артистів, які не висловили позиції щодо агресії Росії, тоді як інші критикували такі методи, апелюючи до тези «музика поза політикою». 2015 рік для Сергія Стерненка відзначився активною громадською діяльністю. Він брав участь у пікетуванні Генерального консульства Росії, а також долучився до громадянської блокади окупованого Криму восени того ж року. Крім того, сприяв розслідуванню корупційних злочинів в Одеській області, зокрема притягненню до відповідальності головного лікаря Роздільнянської центральної районної лікарні Ігоря Бичкова, якого засудили на п’ять років за хабарництво. Також його діяльність була пов’язана зі справою Валентина Дубовенка, якого звинувачували у зловживанні службовим становищем та корупційних схемах.

Активна громадянська позиція спричинила численні конфлікти з представниками місцевих владних структур та силовиків. У вересні 2015 року проти Стерненка було відкрито кримінальну справу за підозрою у викраденні людини. Незабаром Приморський районний суд Одеси обрав йому запобіжний захід у вигляді двомісячного арешту. Через два дні після затримання апеляційний суд змінив запобіжний захід на заставу у розмірі 60 тисяч гривень, яку надав бізнесмен Геннадій Корбан. Потерпілий у справі про викрадення так і не з’явився до суду жодного разу.

«Боротьба – це не лише про протести. Це про принциповість у кожному дні.» – Сергій Стерненко

У 2015 році Сергій Стерненко був серед організаторів маршу в Одесі на підтримку політв’язнів, ветеранів АТО Андрія Медведька та Дениса Поліщука, яких звинувачували у вбивстві журналіста Олеся Бузини. Ця справа набула широкого суспільного резонансу, викликавши дискусії щодо правомірності звинувачень. У листопаді 2016 року Стерненко подав позов до суду проти викладачки історичного факультету Одеського національного університету імені І. І. Мечникова Олени Радзіховської, яку звинувачували в українофобських висловлюваннях. Суворовський районний суд Одеси частково задовольнив позов, зобов’язавши відповідачку виплатити символічну компенсацію моральної шкоди у розмірі 1 гривні. Головною метою цього позову було привернути увагу до її діяльності та поставити питання про її відповідність викладацькій роботі в українському виші.

У 2017 році Стерненко склав повноваження керівника одеського осередку «Правого сектору» та залишив організацію. У цей період він створив власний YouTube-канал, на якому почав висвітлювати політичні події в Україні, паралельно беручи участь у патріотичних заходах і протестах, пов’язаних із питаннями державності. Того ж року він став одним із активних учасників протестів проти забудови частини території Одеського міського саду, зокрема так званого Літнього театру. Таким чином, Сергій Стерненко вступив у протистояння з місцевими впливовими угрупованнями, що спричинило серію кримінальних переслідувань. Після подій, пов’язаних із Літнім театром, проти нього було відкрито кримінальну справу та висунуто підозру. Однак про це він дізнався не від правоохоронних органів безпосередньо, а з опосередкованих джерел. Відтак він самостійно з’явився до поліції, після чого Приморський районний суд Одеси обрав йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 діб з можливістю внесення застави у розмірі 600 тисяч гривень. Заставу за нього сплатив на той момент голова Одеської ОДА Максим Степанов. Згодом апеляційний суд скасував заставу та замінив її на особисте зобов’язання.

Оскільки правові та політичні засоби тиску не дали очікуваних результатів, проти Стерненка розпочалися фізичні напади. Протягом 2018 року на нього було скоєно три збройних напади, один з яких завершився смертю нападника. Перший напад стався в лютому 2018 року біля будинку, де мешкав активіст. Двоє невідомих напали на нього в під’їзді та завдали численних ударів. Унаслідок цього Стерненко провів тиждень у лікарні, однак серйозних наслідків для здоров’я вдалося уникнути. Інцидент не вплинув на його подальшу громадську діяльність. Одразу після першого нападу Сергій Стерненко звернувся до правоохоронних органів із проханням надати йому державну охорону, проте отримав відмову з невідомих причин. У травні 2018 року на нього було здійснено другий напад. У момент, коли він разом зі своєю дівчиною Наталією Усатенко виходив з будинку, невідомий здійснив постріл із травматичного пістолета в потилицю. Нападника вдалося затримати на місці, ним виявився раніше судимий Абзул Байкумаша. Поблизу місця злочину було виявлено автомобіль, який належав раднику колишнього начальника поліції Одеської області Дмитра Головіна. Пізніше Служба безпеки України встановила зв’язок цього нападу з колишнім членом проросійської партії «Родіна» Едуардом Панченком. Однак жодних арештів за цією справою так і не відбулося. Після другого нападу Стерненко повторно звернувся по державну охорону, проте знову отримав відмову. Менш ніж через місяць на нього було скоєно третій збройний напад. Цього разу двоє невідомих чекали його біля будинку. Напад завершився трагічно: під час самооборони Стерненко завдав поранення одному з нападників, який згодом помер. Іншого зловмисника затримали протягом доби, однак він так і не був допитаний і невдовзі був відпущений. Згодом стало відомо, що він виїхав спочатку до Молдови, а пізніше до Німеччини.

«Те, що ти не цікавишся політикою, не означає, що політика не цікавиться тобою.» – Сергій Стерненко

Журналісти «Слідство.Інфо» провели розслідування та заявили, що організатором замаху міг бути тодішній мер Одеси Геннадій Труханов, який, за їхніми даними, використав адміністративні та кримінальні ресурси для реалізації нападу. У 2019 році Генеральна прокуратура України взяла справу під свій контроль, оскільки серед підозрюваних могли бути працівники одеської поліції, які, ймовірно, мали зв’язки з нападниками. Того ж року розпочалася масштабна інформаційна кампанія з боку проросійських сил, спрямована проти Сергія Стерненка. У медійному просторі поширювалися звинувачення, що він є вбивцею і має бути ув’язнений. Деякі публічні особи та блогери, зокрема Анатолій Шарій та інші критики, активно використовували цю тему, подаючи події виключно в негативному світлі. З приходом нової влади тодішній генеральний прокурор Руслан Рябошапка натякнув, що на нього здійснювався політичний тиск з метою притягнення Стерненка до відповідальності. Однак конкретних рішень у цій справі тоді ухвалено не було.

Після зміни керівництва Офісу Генерального прокурора ситуація набула нового розвитку. У 2020 році на посаду генерального прокурора була призначена Ірина Венедіктова, яку вважали більш лояльною до владних структур. Після цього кримінальне провадження щодо Стерненка активізувалося, і його почали звинувачувати у вмисному вбивстві. Це викликало значний суспільний резонанс, оскільки багато хто розглядав події як акт самозахисту, особливо враховуючи, що напад на нього був уже третім за рік. YouTube-канал Сергія Стерненка стрімко набирав популярності, а всі події, пов’язані з його кримінальними справами, висвітлювалися на широкий загал. Це сприяло активній підтримці з боку громадськості. Під час обрання йому запобіжного заходу по всій країні відбулися стихійні мітинги на його підтримку. У результаті суд ухвалив рішення про домашній нічний арешт. Однак на цьому судові процеси не завершилися. Поновилася справа, порушена ще у 2015 році, щодо нібито викрадення людини. Цим звинуваченням активно скористалися ті, хто прагнув ув’язнення активіста. 23 лютого 2021 року суд виніс вирок у цій справі – сім років і три місяці позбавлення волі з конфіскацією майна. Це викликало чергову хвилю протестів. 27 лютого та 20 березня під Офісом Президента України в Києві відбулися масові акції на підтримку Стерненка. У квітні того ж року апеляційний суд визнав активіста винним, однак змінив покарання на один рік умовного терміну. Громадський тиск не припинився, і 10 лютого 2022 року Касаційний кримінальний суд переглянув справу, остаточно знявши судимість. Попри це, Стерненко продовжує боротьбу за свою репутацію.

Паралельно з судовими процесами він залишався активним учасником громадських ініціатив. У 2019 році став одним із організаторів акції «Аваков – чорт», спрямованої проти тодішнього міністра внутрішніх справ Арсена Авакова.

23 лютого 2022 року, напередодні повномасштабного вторгнення Росії в Україну, Стерненко долучився до лав територіальної оборони Києва. Він брав участь у патрулюванні міста та забезпеченні прикриття підрозділів 72-ї окремої механізованої бригади. Згодом Сергій Стерненко повернувся до ведення власного YouTube-каналу, де продовжив боротьбу на інформаційному фронті та активно зайнявся волонтерською діяльністю. 10 жовтня 2022 року, під час масованих ракетних обстрілів України, Фонд Сергія Притули разом зі Стерненком оголосили збір на безпілотники RAM II UAV для Збройних Сил України. Результат не забарився – вже станом на січень 2023 року вдалося зібрати 352 мільйони гривень на дрони RAM II UAV та ще 92 безпілотники великої дальності. У ніч на 1 вересня 2023 року відбувся удар по військовому аеродрому в Пскові. Стерненко опублікував відео атак по літаках Іл-76, заявивши, що військові ГУР МО знищили чотири літаки та пошкодили ще два. Загальна сума збитків ворога – до 300 мільйонів доларів.

Його волонтерська діяльність лише набирала обертів. До серпня 2023 року загальна сума зборів для ЗСУ перевищила 500 мільйонів гривень. 8 листопада 2023 року FPV-дронами, закупленими в рамках його ініціативи, військові 103-ї бригади ТрО знищили російський ЗРК “Тор” вартістю понад 24 мільйони доларів. 6 грудня 2023 року стало відомо, що ще один FPV-удар допоміг вивести з ладу ЗРК вартістю понад 100 мільйонів доларів, і той більше не підлягав ремонту. У звіті за 2024 рік Стерненко заявив, що завдяки донатам українців вдалося закупити понад 104 000 FPV-дронів для фронту. 15 січня 2024 року почала функціонувати благодійна організація “Благодійний Фонд “Спільнота Стерненка”, головою якої став Скарлат Олександр Юрійович, а Стерненко виступає її офіційним підписантом.

На початку листопада 2024 року розгорівся черговий скандал за участю Сергія Стерненка, цього разу – довкола його нібито розшуку Одеським територіальним центром комплектування. 7 листопада він повідомив, що дізнався про це з російських пропагандистських ЗМІ. Водночас в Одеському ТЦК заявили, що Стерненко “не повідомив важливих деталей і дискредитував діяльність центру”. За офіційною версією, він відвідав військкомат, сплатив штраф за порушення правил військового обліку та був направлений на проходження військово-лікарської комісії. Стерненко спростував ці заяви, назвавши їх маніпуляцією, і заявив, що ця ситуація – пряма вказівка головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського. За його словами, керівництво Генерального штабу вирішило “помститися” йому за критику системи управління військами. Причиною конфлікту він назвав свій стрім від 27 жовтня, де заявив, що армійська система перебуває у кризовому стані. За його словами, повістку навмисно надіслали за хибною адресою, щоб створити привід для оголошення його в розшук. Окрім цього, він звинуватив посадовців у зливі інформації російським агентам. Стерненко публічно звернувся до Сирського, звинувативши його у провокуванні внутрішнього протистояння та маніпуляціях. Він наголосив, що такі дії “не допоможуть Україні у війні, а лише послаблять суспільство”.

«Немає сенсу змінювати обличчя у владі, якщо сама система залишається незмінною.» – Сергій Стерненко

У лютому 2025 року відбувся несподіваний поворот у ставленні Сергія Стерненка до влади Володимира Зеленського. Після заяви президента США Дональда Трампа, який назвав Зеленського “диктатором”, Стерненко разом з іншими українцями активно висміював ці слова у соцмережах, що стало своєрідним проявом підтримки чинного глави держави. Ця позиція суттєво контрастує з його попередніми висловлюваннями. У липні 2020 року, під час судового процесу проти нього, Стерненко сам називав Зеленського “диктатором-початківцем”, прогнозуючи для нього ще гірший фінал, ніж у Віктора Януковича. Він звинувачував президента у сприянні беззаконню та переслідуванні активістів. У грудні 2021 року, на тлі загострення ситуації на сході України, він наголошував на важливості критики влади навіть під час війни, щоб уникнути фатальних помилок. Водночас застерігав від радикальних дій, зокрема нового Майдану, поки Зеленський не перетне “червоні лінії”. Ситуація 2025 року демонструє значну трансформацію поглядів Стерненка щодо чинної влади, що може бути пов’язано як із зовнішніми політичними чинниками, так і з його особистими пріоритетами на цьому етапі.

То хто ж такий врешті-решт Сергій Стерненко? Стерненко — це одна з найсуперечливіших фігур сучасної України. Його біографія — це історія трансформації: від активного учасника Євромайдану до лідера одеського осередку «Правого сектору», від правозахисника й громадського діяча до впливового блогера та волонтера, який зібрав сотні мільйонів гривень для Збройних Сил України. Для одних він — герой, який відкрито виступає проти корупції, проросійських сил і безкарності, для інших — спірна особистість, чия діяльність іноді виходить за межі правових і політичних норм. Його підтримували сотні тисяч українців під час судових процесів, а його критика державних структур неодноразово ставала причиною нападів та переслідувань. Попри конфлікти з владою, Стерненко зумів стати однією з найвпливовіших фігур українського волонтерського руху. Він не просто збирає гроші на дрони чи техніку для фронту, а й формує громадську думку, змушуючи політиків реагувати на суспільні виклики.

Чи є він борцем за справедливість, чи людиною, яка використовує політичну ситуацію для власного впливу — відповідь залежить від особистого сприйняття. Але безперечно одне: Сергій Стерненко — це явище сучасної України, ігнорувати яке вже неможливо.