Джеймс Ді Венс: союзник Трампа, але не України

Здавалося б, його шлях був приречений на провал. Дитинство серед наркотиків, злиднів та розбитих мрій, служба в Іраку, невдалі бізнес-проєкти — усе це мало стати ще однією типовою історією американської боротьби за виживання, яка рідко закінчується тріумфом. Але Джеймс Ді Венс знайшов інший вихід. Він перетворив своє минуле на зброю, а своє ім’я — на символ нової консервативної хвилі в американській політиці.

Як колишній критик Дональда Трампа став його найближчим соратником? Чому саме Венс опинився в центрі стратегічних змін Республіканської партії? І головне — що його кар’єрний злет означає для України? Відповіді на ці питання відкриють темний бік політики США, де відданість змінюється прагматизмом, а риторика перетворюється на вирішальний інструмент глобального впливу.

Джеймс Девід Венс народився 2 серпня 1984 року в місті Міддлтаун, штат Огайо, яке на той час мало населення близько 50 тисяч осіб. Цей регіон є частиною так званого «іржавого поясу» США — колись потужного індустріального центру, де були зосереджені видобуток корисних копалин, шахти та промислові підприємства. Однак із розвитком технологій та посиленням екологічної політики економічна ситуація в регіоні значно погіршилася. Багато підприємств закрилися, а колись прибуткові робітничі професії втратили свою актуальність. Це призвело до масового безробіття, економічного занепаду та соціальних проблем, зокрема поширення алкоголізму та наркотичної залежності. Джеймс Венс виріс у сім’ї, яка зазнала всіх труднощів цього соціального спаду. Батько залишив родину, коли він був ще дитиною, а мати, працюючи медсестрою, боролася з опіоїдною залежністю. В умовах нестабільності та бідності він провів дитинство, яке було сповнене викликів і боротьби за виживання.

Вихованням Джеймса фактично займалися бабуся з дідусем. Він відвідував місцеву школу, однак не вирізнявся зразковою поведінкою. Це було закономірно, оскільки його мати, хоч і не брала активної участі у вихованні сина, постійно потрапляла в різні неприємні ситуації. Сам Венс згадував випадки, коли вона після чергового правопорушення опинялася на задньому сидінні поліцейського автомобіля.

Здавалося, що його майбутнє не віщувало нічого доброго. Однак бабуся та дідусь вирішили спрямувати його життя в інше русло і допомогли вступити на службу в Корпус морської піхоти США. Він успішно пройшов відбір, хоча залишається питання, чи це було його власним рішенням. Біографія Венса, представлена у відкритих джерелах, виглядає занадто ідеалізованою, проте зі спогадів людей, які його знали, можна дізнатися, що він був досить агресивним і імпульсивним. У морській піхоті він також не вирізнявся особливою дипломатичністю. Зрештою, його відправили на службу в Ірак на шість місяців, у період між 2003 та 2007 роками.

Під час служби в Іраку Джеймс Венс обіймав посаду військового журналіста. Це був його перший досвід роботи з публікою, що згодом стало корисним у політичній кар’єрі, зокрема у спілкуванні з виборцями. Щодо його політичних уподобань у той період немає достовірної інформації.

Згодом у мережі з’явилася фотографія, на якій Венс позує у футболці з написом «СРСР». Це викликало дискусії, однак пізніше було встановлено контекст знімка. Фото було зроблене на Хелловін, коли майбутній політик перевтілився в образ професійного реслера Миколи Волкова, який виступав у WWE з 1970 по 1995 рік. Волков, уродженець Хорватії, створив сценічний образ радянського борця, що надавало шоу комічного забарвлення. Венс вирішив його спародіювати, і на фото, окрім нього, були ще троє осіб у костюмах борців, що підтверджує святковий характер події.

Після повернення зі служби Джеймсу Венсу стало значно легше будувати кар’єру, оскільки статус ветерана війни в Іраку надав йому низку привілеїв. Він спочатку вступив до Університету штату Огайо, а згодом переїхав до Колумбуса, столиці штату, де продовжив навчання. Згодом йому вдалося вступити до Єльської школи права, де він познайомився зі своєю майбутньою дружиною — Ушею Чилукурі, жінкою індійського походження та на той момент його однокурсницею.

У 2014 році пара одружилася, а життя Венса значно змінилося на краще, зважаючи на важкі обставини його дитинства. Після закінчення навчання він займався різними видами діяльності: запускав стартапи, пов’язані із сільським господарством, керував венчурною фірмою, працював з біржовими інвестиціями. Однак у його підприємницькій діяльності не все було успішним. Колишні працівники одного зі стартапів згадували, що співробітники часто перепрацьовували, тоді як сам Венс не приділяв достатньої уваги їхній завантаженості, що зрештою і призвело до закриття бізнесу.

Попри всі спроби закріпитися у бізнесі, ім’я Венса залишалося маловідомим аж до 2016 року, коли він вирішив написати мемуари. У книзі він розповів про власний шлях — від дитинства, затьмареного наркотичною залежністю матері, до статусу успішного підприємця та батька трьох дітей. Досвід роботи журналістом допоміг йому викласти історію в доступній і захопливій формі, а сама книга несподівано стала бестселером і здобула велику популярність серед читачів.

Згодом книга Венса привернула увагу кіноіндустрії, і в 2020 році Netflix екранізував її, представивши глядачам історію життя в депресивному регіоні штату Огайо. Однак варто зауважити, що події були інтерпретовані через призму бачення режисера та акторів. Фільм вийшов у період, коли Венс уже активно брав участь у політиці, що дало підстави сприймати його як частину передвиборчої кампанії.

Справжня популярність прийшла до нього у 2016 році після публікації мемуарів. Саме тоді він вперше публічно заявив про свій інтерес до політичної діяльності та заснував некомерційну організацію, спрямовану на боротьбу з наркотичною залежністю. Однак, попри наявні можливості, він не став балотуватися до Сенату, причини чого залишилися невідомими.

Варто також зазначити, що політична система США базується на двопартійній системі, де основними силами є Демократична та Республіканська партії. Обидві мають власних кандидатів у президенти та сенатори, які впливають на законодавчі процеси та формують виконавчу владу. Дві головні політичні сили США мають протилежні ідеологічні погляди та постійно змагаються за вплив. Республіканська партія традиційно орієнтується на консервативні цінності, підтримує релігійні інституції, виступає за розвиток видобувних галузей та енергетичної незалежності, а також дотримується жорсткої міграційної політики. Демократична партія, своєю чергою, більш схильна до глобалізації, підтримує екологічні ініціативи, виступає за розширення прав меншин і загалом демонструє ліберальніші погляди. Політичний баланс у США змінюється залежно від виборів, і кожна з партій періодично отримує більшість, що впливає як на внутрішню, так і на зовнішню політику країни. Попри ідеологічні розбіжності, система влади ґрунтується на механізмах стримувань і противаг, що забезпечує певну стабільність. Ще одна особливість американської політичної системи — відсутність прямих президентських виборів у звичному розумінні. Виборці голосують за представників Колегії вибірників, які, своєю чергою, ухвалюють остаточне рішення щодо президента. Ця модель відрізняється від виборчої системи в інших країнах.

Цікаво, що у 2016 році Джеймс Ді Венс був одним із найжорсткіших критиків Дональда Трампа, не просто висловлюючи незгоду, а відкрито виступаючи проти нього. Проте вже у 2022 році він кардинально змінив свою позицію, публічно вибачившись за свої попередні заяви та визнавши, що його ставлення до Трампа було помилковим. Публічні вибачення Джеймса Ді Венса перед Дональдом Трампом стали ключовим моментом у його політичній кар’єрі. Це зблизило їх, і 8 листопада 2022 року Венс здобув перемогу над своїм опонентом-демократом, ставши сенатором 118-го Конгресу США від штату Огайо. Для Трампа це означало здобуття впливового союзника, адже Венс мав чудову репутацію та додатково зміцнював позиції Республіканської партії.

Окрім традиційних цінностей, республіканці просувають ідеї капіталізму та великого бізнесу, а їхні ряди зазвичай складаються з заможних представників політичної еліти. Це нерідко викликає незадоволення серед бідніших верств населення, проте історія Венса стала винятком. Його шлях — від бідного середовища, боротьби за виживання та військової служби до посади сенатора — слугував ідеальним прикладом «американської мрії», що дозволило республіканцям використати його образ для розширення своєї електоральної бази. Також республіканці часто вдаються до популістичних заяв, на відміну від демократів, які зазвичай окреслюють реальні перспективи своїх ініціатив. Риторика партії рясніє гучними гаслами, які не завжди мають під собою конкретне підґрунтя. У цьому контексті Венс виявився ідеальним кандидатом, оскільки вмів ефективно комунікувати з виборцями, не заглиблюючись у складні питання.

Що ж до України, то з початку повномасштабного вторгнення Росії він виступав за припинення військової допомоги, аргументуючи це марнотратством та переконанням, що Україна не здатна чинити серйозний опір. Однак після перших місяців успішної оборони він змінив свою риторику, визнавши помилковість таких прогнозів. Попри це, Венс залишився серед політиків, які пізніше блокували ініціативи щодо продовження військової підтримки для України. Тому цілком логічно підсумувати роль Джеймса Ді Венса в українському контексті як вкрай негативну. Дехто може стверджувати, що США не зобов’язані допомагати Україні, однак згідно з Будапештським меморандумом, вони виступили гарантом нашої безпеки в обмін на ядерне роззброєння. Таким чином, їхня підтримка є не просто актом доброї волі, а виконанням взятих на себе міжнародних зобов’язань.

До приходу Дональда Трампа до влади Венс майже не мав реального впливу на політичні процеси, а відповідно, і не створював проблем для України. Проте ситуація змінилася буквально за останні пів року, коли він став помітною фігурою у внутрішній політиці США. Окремо варто згадати про один курйозний момент під час передвиборчої кампанії. Республіканці активно використовували неправдиву інформацію та навіть ретранслювали російську пропаганду, що стало невід’ємною частиною їхньої політичної стратегії. Демократи, своєю чергою, вирішили відповісти тією ж зброєю, запустивши в соцмережах абсурдний фейк про те, що Джеймс Ді Венс, нібито, мав особливу пристрасть до диванів. Попри всю безглуздість цієї інформації, республіканцям навіть довелося офіційно спростовувати її у своїх медіа. Але ще більш несподіваним стало рішення Дональда Трампа після його перемоги на виборах. З невідомих причин він призначив Джеймса Ді Венса віце-президентом США, що стало ще одним несподіваним поворотом у політичній кар’єрі Венса.

Перед тим як рухатися далі, варто коротко пояснити роль віце-президента США. Формально це друга після президента особа в країні, проте фактично його повноваження досить обмежені. Головне завдання — бути резервним варіантом на випадок, якщо президент з якихось причин не зможе виконувати свої обов’язки. У разі, наприклад, успішного замаху на президента, саме віце-президент автоматично займає його місце. Традиційно цю посаду обіймає людина, яку партія розглядає як потенційного наступника. Тому можна припустити, що Джеймс Ді Венс стане кандидатом від республіканців на наступних виборах. Попри відсутність реальних важелів впливу, віце-президент зазвичай присутній на всіх ключових зустрічах і виконує роль довіреної особи президента. У випадку Венса це означає активну участь у міжнародних дискусіях та просування політичної лінії Трампа.

Останнім часом він став помітною фігурою і в українському контексті. Зокрема, під час однієї з політичних суперечок із Володимиром Зеленським Венс висловився вкрай цинічно, звинувативши Україну в тому, що вона «занадто вперта» і не бажає капітулювати. Така риторика виглядала як повне перекручення реальності — коли країна, що стала жертвою агресії, фактично звинувачується у власному спротиві. Подібна поведінка Венса ще раз підтвердила його роль як відданого соратника Трампа, який агресивно атакує всіх, хто ставить під сумнів політику його керівника. Але проблема не лише в особистих висловлюваннях. Як віце-президент він бере участь у формуванні зовнішньої політики США, а вона, своєю чергою, безпосередньо впливає на здатність України стримувати російську агресію. Станом на сьогодні Джеймс Ді Венс відкрито виступає за фактичну капітуляцію України. Враховуючи його риторику та дії, можна з упевненістю сказати, що він аж ніяк не є союзником України — принаймні за нинішніх політичних реалій у США.

Шлях Джеймса Ді Венса — це не просто історія особистого тріумфу, а відображення змін у політичному ландшафті США. Від бідного хлопця з «іржавого поясу» до сенатора і віце-президента, він пройшов довгий шлях, але ціна його кар’єрного злету — відмова від принципів і різкий розворот у поглядах. Колись відкритий критик Дональда Трампа, сьогодні Венс є його найближчим союзником, втіленням нового республіканського курсу, де популізм і жорстка риторика замінюють традиційну політичну гру.

Для України Венс — не просто черговий американський політик, а реальна загроза підтримці з боку США. Його позиція щодо припинення допомоги, маніпуляції фактами та риторика, що підігрує російським інтересам, роблять його однією з найнебезпечніших фігур у сучасній американській політиці. Однак історія ще не закінчена, і міжнародний баланс сил продовжує змінюватися. Україна має бути готовою діяти незалежно від політичних рішень Вашингтона, спираючись на власну силу та підтримку союзників, які справді цінують демократію та безпеку в Європі.